Читать онлайн книгу "Усе буде бадмінтон! Історія та постаті українського бадмінтону"

Усе буде бадмiнтон! Історiя та постатi украiнського бадмiнтону
Ігор Левенштейн


Книга «Усе буде бадмiнтон! Історiя та постатi украiнського бадмiнтону» освiтлюе 60-рiчний шлях бадмiнтону в Украiнi радянських часiв i перiоду незалежностi.

В iлюстрованому раритетними фото виданнi показано процес становлення спортивного бадмiнтону на теренах Украiни, його провiдних учасникiв – спортсменiв, тренерiв, органiзаторiв, головнi досягнення украiнських бадмiнтонiстiв на внутрiшнiй аренi та великих мiжнародних турнiрах.

Книгу створено до проведення в Киевi чемпiонату Європи 2021 року з бадмiнтону за пiдтримки Федерацii бадмiнтону Украiни. Їi автор – вiдомий спортивний журналiст Ігор Левенштейн.

У форматi PDF A4 збережений видавничий макет.





Ігор Левенштейн

Усе буде бадмiнтон! Історiя та постатi украiнського бадмiнтону



© І. Левенштейн, 2021

© С. Бубка, передне слово, 2021

© В. Гутцайт, передне слово, 2021

© О. Днiпров, пiслямова, 2021

© Б. Полiщук, художне оформлення, 2021


* * *





Шановнi друзi!

Вiд iменi Олiмпiйськоi родини маю приемну нагоду привiтати велику спiльноту бадмiнтонiстiв iз появою нового видання, яке, переконаний, стане важливим внеском у лiтопис цього прекрасного виду спорту.

Украiнський бадмiнтон мае чудовi традицii i е яскравою частиною европейськоi та свiтовоi iсторii.

Саме тому дуже важливо бути обiзнаним iз головними етапами розвитку бадмiнтону в Украiнi, знати наших видатних спортсменiв минулого i сучасностi. Важливо ознайомити з iсторiею дiтей i молодь. Це допоможе сформувати вiдповiдальне ставлення кожного украiнця до спорту, до здорового способу життя, навчить цiкавитися спортивними досягненнями нашоi держави й пишатися ними.

Сьогоднi украiнська родина бадмiнтону впевнено заявляе про себе свiтовi: вона е членом Всесвiтньоi федерацii бадмiнтону та Європейськоi конфедерацii бадмiнтону. Ефективна робота Федерацii бадмiнтону Украiни мае високу довiру вiд мiжнародних колег, це пiдтверджуеться наданням почесного права приймати в нашiй краiнi конгрес Європейськоi конфедерацii бадмiнтону, чемпiонат Європи тощо. Украiнськi спортсмени входять до сотнi найкращих спортсменiв свiту й учасникiв Олiмпiйських iгор. У 2016 роцi на Іграх Олiмпiади в Рiо-де-Жанейро украiнська бадмiнтонiстка Марiя Улiтiна обiграла п’яту ракетку свiту й увiйшла до 13 найкращих, а Анастасiя Прозорова стала срiбною призеркою Юнацькоi Олiмпiади в Буенос-Айресi в змаганнях змiшаних команд.

Украiнський бадмiнтон ще зовсiм молодий – його роком народження вважаеться 1959 рiк. Тому попереду, впевнений, перемоги й досягнення, свiтовi рекорди й визнання.

Щиро бажаю, щоб це видання отримало своiх читачiв, мотивувало займатися спортом, грати в бадмiнтон i впевнено крокувати до нових вершин.

Мiцного здоров’я та нових успiхiв!



    З повагою
    Президент НОК Украiни, олiмпiйський чемпiон Сергiй Бубка






Дорогi друзi!

Кожен iз нас у дитинствi захоплено бiгав з ракеткою, намагаючись вiдбити волан супротивника. Проте далеко не всi знають що бадмiнтон – олiмпiйський вид спорту, що украiнськi бадмiнтонiсти беруть участь i перемагають у мiжнародних змаганнях, а також представляють Украiну на кожних Олiмпiйських Іграх iз 1992 року. А чи знаете ви iмена людей, якi будували украiнський бадмiнтон? Це i багато iншоi цiкавоi iнформацii розповiсть книжка, яку ви тримаете в руках.

Бадмiнтон активно розвиваеться в Украiнi. Це ще одна нагода ширше вiдкрити дверi для свiту, шанс для нашоi держави стати конкурентною ще в одному олiмпiйському видi спорту.

Команда мiнiстерства зробила потужнi кроки для розбудови спортивноi iнфраструктури. Зокрема, цього року добудовано спорткомплекс «Олiмпiйськi резерви» у Днiпрi. У ньому е все для розвитку багатьох видiв спорту, а украiнськi бадмiнтонiсти щодня тренуються в сучасних умовах.

Переконаний, що нашi бадмiнтонiсти гiдно нестимуть традицii Олiмпiйського руху та додадуть до колекцii перемог украiнських Олiмпiйцiв своi медалi та чемпiонськi титули.

Я вiрю в те, що iсторiя украiнського бадмiнтону буде багатотомною. Що в нас будуть можливiсть i потреба написати сотнi сторiнок, якi розповiдатимуть про новi досягнення й перемоги украiнських спортсменiв.

Щиро бажаю успiхiв



    Мiнiстр молодi та спорту Украiни, олiмпiйський чемпiон Вадим Гутцайт




Вступ



Почувши слово «бадмiнтон», пересiчнi обивателi найшвидше уявлятимуть веселу забаву з ракетками та воланчиком, у яку грають у дворах i на пляжах. Однак перше враження оманливе: це повноцiнний вид спорту, який мае своiх шанувальникiв, а свiтовi зiрки мають мiльйоннi гонорари, до того ж тренуючись цiлу добу.

На високому рiвнi гри бадмiнтон вимагае вiдмiнноi фiзичноi пiдготовки: вiд гравцiв потрiбна аеробна витривалiсть, спритнiсть, сила, швидкiсть i точнiсть. Це також технiчний вид спорту, що потребуе хорошоi координацii рухiв тiла зi складними рухами ракеткою.

Бадмiнтон – цiкавий, азартний i дуже корисний для здоров’я. Саме через це грою захоплюються й активно займаються мiльйони людей. Пiсля футболу бадмiнтон е другою за поширенiстю грою у свiтi. За певними пiдрахунками у бадмiнтон грае кожна 50-та людина у свiтi – насамперед завдяки шаленiй популярностi гри в багатонаселених краiнах Азii. Всесвiтня федерацiя бадмiнтону на 2021 рiк поеднувала нацiональнi асоцiацii 194 краiн свiту.

Свiтовому бадмiнтоновi сьогоднi приблизно 160 рокiв. Приблизно (залежно вiд точки вiдлiку) 60 рокiв налiчуеться бадмiнтону в Украiнi. До цiеi дати та з чудовоi нагоди – проведення в Киевi чемпiонату Європи – присвячена поява цiеi книжки.

Так, бадмiнтон в Украiнi не такий популярний, як традицiйнi футбол, бокс, баскетбол, легка атлетика, спортивнi та схiднi одноборства тощо. Так, украiнський бадмiнтон не може похизуватися великими досягненнями на свiтовiй аренi, де беззастережно домiнують гравцi Китаю, Індонезii, Малайзii, Таiланду, Японii, Кореi, Данii.

Однак украiнський бадмiнтон за 60 рокiв мае чимало досягнень, перемог i трофеiв на престижних мiжнародних змаганнях та великих турнiрах радянськоi доби. Історiю гри в Украiнi писали насправдi видатнi спортсмени й талановитi органiзатори.

Формула та символ iсторii украiнського бадмiнтону: сьогоднi (квiтень 2021 року) у Днiпрi перший чемпiон СРСР (1963, парний розряд) Микола Пешехонов готуе до Олiмпiади-2020 чинну чемпiонку Украiни Марiю Улiтiну. Шiстдесят рокiв безперервного процесу. Хiба це не круто?

Попри номiнально пенсiйний вiк, украiнський бадмiнтон почуваеться молодим i перспективним. Поступальний розвиток, вiдзначений певними серйозними здобутками (серед яких, безумовно, i право проведення чемпiонату Європи 2020), спонукае ставити амбiтнi цiлi та працювати задля iх досягнення. А славетна iсторiя мае бути зафiксована для майбутнiх поколiнь украiнських майстрiв волану й аматорiв i поцiновувачiв цього чудового виду спорту.

Ця книжка – перша книжка в Украiнi про бадмiнтон, i, власне, мае на метi зберегти iсторiю украiнського бадмiнтону перших шести десятирiч його iснування. Вона далека вiд вичерпностi й досконалостi, але дуже добре, що таке видання вiдбулося.

І за це велика подяка президентовi Федерацii бадмiнтону Украiни Олексiю Днiпрову, який висунув iдею написати книжку й пiдтримав у ii виданнi. А також людям, чия допомога в пiдготовцi тексту й iлюстрацiй була неоцiненною та важливою: Вiкторовi Швачку, Миколi Мiлiневському, Вiкторii Семенютi, Олесi Нiколенко, Максимовi Сидоренку, Вiкторовi Погорелому, Миколi Барабашу, Сергiевi Онiщенку, а також усiм героям книжки, якi щиро подiлилися своiми спогадами та матерiалами. Окрема подяка Олеговi Толстунову й Олександровi Циганкову за використанi в книжцi рiдкiснi фото.



    Ігор Левенштейн, член Зали слави украiнськоi спортивноi журналiстики




Чому бадмiнтон



Вiдомо, що бадмiнтон е надзвичайно популярним i поширеним у свiтi видом спорту. Чому так вiдбуваеться? Чим бадмiнтон приваблюе стiльки людей?


Секрет успiху цiеi гри гранично простий. Грати в неi зможе практично кожен – незалежно вiд вiку й фiзичноi форми, на найрiзноманiтнiших майданчиках: вiд звичайних галявин до професiйних кортiв. Бiльше з тим, у найбiльш спрощеному виглядi для гри вам може бути достатньо всього двох ракеток i волана. Елементарнi правила надають можливiсть сконцентруватися на грi, а не на iх вивченнi.

Тому любительський бадмiнтон – одна з найпопулярнiших спортивних розваг. Цей вид спорту е не лише захопливим, а й корисним для здоров’я. Британськi медики з’ясували, що бадмiнтон входить до п’ятiрки найкращих видiв фiзичноi активностi, корисних для здоров’я.




Фiзичнi переваги бадмiнтону


Вплив на серцево-судинну i дихальну системи. Не секрет, що гра в бадмiнтон вимагае iнтенсивноi та ритмiчноi роботи. Людям, далеким вiд спорту, спочатку буде важко насамперед через перерву у фiзичних вправах, проте в процесi гри органiзм почне звикати й пристосовуватися, допомагаючи людинi боротися з проблемами, якщо такi е.

Позбавлення вiд стресу. Цей вид спорту допомагае знiмати напругу й отримувати позитивнi емоцii. За одну годину гри в бадмiнтон спалюеться близько 500 калорiй.

Боротьба з надмiрною вагою. У цьому пунктi цiкавим е те, що iстотно схуднути, займаючись цим спортом, можна, не обмежуючи себе в кiлькостi спожитоi iжi. Гра сама по собi дуже динамiчна, в процесi витрачаеться багато енергii, що призводить до схуднення.

У процесi гри учасникам доводиться стежити за траекторiею польоту волана, що е корисною гiмнастикою для очей, а також виконувати безлiч нахилiв, коротких перебiжок, стрибкiв i розгинання.

Гра в бадмiнтон е дiевим засобом, що пiдвищуе загальний тонус, чудово знiмае напругу, розвивае рiзнi фiзичнi якостi, такi як спритнiсть, швидкiсть, витривалiсть й iншi.

Бадмiнтон – iнтенсивний вид спорту i входить у трiйку найважчих за фiзичними навантаженнями iгрових видiв спорту.

У 1985 роцi вченi провели порiвняння мiж матчами на Вiмблдонському турнiрi з великого тенiсу та чемпiонатом свiту з бадмiнтону. В одиночнiй грi в середньому тенiсист пробiгав близько трьох кiлометрiв, у той час як бадмiнтонiст за матч долав шiсть. Так, гравець у бадмiнтон пробiгае в матчi, який удвiчi коротший вiд тенiсного, дистанцiю вдвiчi бiльшу. Тепер же якiсть iнвентарю та фiзичнi здiбностi людей збiльшилися, i якщо пiдсумувати всi пересування (включно з пришвидшенням, ривками, стрибками) за гру, то в довжину бадмiнтонiст «набiгае» до 10 кiлометрiв, а у висоту – кiлометр.




Соцiальнi переваги бадмiнтону


Бадмiнтон однаково доступний як для хлопцiв, так i для дiвчат, як для чоловiкiв, так i для жiнок.

Бадмiнтон – безпечний i низькотравматичний вид спорту.

Люди всiх груп фiзичноi пiдготовки можуть розвивати й удосконалювати своi навички гри в бадмiнтон.

Соцiальна рiвнiсть: як жiнки, так i чоловiки, як хлопцi, так i дiвчата можуть тренуватися й змагатися разом.

Бадмiнтон е доступним для людей з обмеженими можливостями. Є чiткi правила розподiлення спортсменiв на групи залежно вiд рiвня iх фiзичних вiдхилень, що забезпечуе чесне змагання.




Ментальнi переваги бадмiнтону


Гра в бадмiнтон впливае на швидкiсть мислення. Бадмiнтон ще називають «шахи з ракеткою», тому що в процесi гри бадмiнтонiст повинен дуже швидко «прорахувати ходи» – рiзну ймовiрнiсть того, як вiдповiсть противник на його удар, i як вiн сам, своею чергою, вiдповiсть на удар супротивника.

Прораховуеться вiдразу кiлька варiантiв ударiв. Щоб це передбачити, потрiбна велика швидкiсть мислення, яка i розвиваеться в процесi тренувань i змагань.




Спортивна естетика бадмiнтону


Численних поцiновувачiв гри приваблюе у нiй таке:

• траекторiя польоту волана: багатство та рiзноманiтнiсть варiантiв;

• власне, сам волан, як цiкавий та оригiнальний снаряд незвичайноi форми, вироблено з натурального гусячого пiр’я iз застосуванням ручноi працi – це не банальний м’яч;

• незвичнi та красивi пересування гравцiв високого класу, якi нагадують танго: плавно, але швидко, лаконiчно та рацiонально;

• специфiчний звук корту i звук волана (плеск, клацання);

• тактичне багатство гри.

Важливо, що майже 90 % членiв бадмiнтонноi спiльноти – це люди iнтелектуальнi, якi, сприйнявши естетику гри, готовi до важких i виснажливих навантажень. Це вiдчуття естетики змiнюеться зi зростанням рiвня пiдготовки. Бадмiнтон вiддячуе своiм аматорам вiдчуттям новоi якостi тактики й технiки гри, новим вiдчуттям свого тiла, азартом боротьби й радiстю перемоги.

Саме тому бадмiнтон стабiльно приваблюе все нових i нових численних любителiв, а з деяких iз них виростають зiрки професiйного спорту.




Цiкавi факти про бадмiнтон





? У бадмiнтон, за даними статистики, грае кожна п’ятдесята людина у свiтi.

? Бадмiнтон входить до трiйки найважчих iз фiзичних навантажень видiв спорту.

? Пульс бадмiнтонiста високого класу досягае 200 i бiльше ударiв на хвилину.

? Швидкiсть польоту волана у грi в бадмiнтон досягае мало не 400 кiлометрiв на годину.

? До речi, пiр’яний м’яч посiдае друге мiсце (перший – м’яч для гольфу) серед м’ячiв за швидкiстю польоту. Найкращi бадмiнтонiсти сучасностi надають волану швидкiсть 256 км/год.

? Майстри високого класу обмiнюються сiмома помахами ракетки за 10 секунд.

? Найбiльша кiлькiсть помахiв ракеткою в грi у бадмiнтон – 19 725.

? Найдовша гра тривала 1,5 години, волан загалом провiв у повiтрi 45 хвилин.

? Найкоротша офiцiйна гра в бадмiнтон тривала усього 6 хвилин.

? Волан для бадмiнтону складаеться з 16 гусячих або качиних пiр’iн (тiльки з лiвого крила), важить до 5,5 г, дiаметр – 70 мм.

? В iграх майстрiв високого класу в середньому витрачаеться 10 воланiв, кожний з яких витримуе 400 ударiв.

? Зазвичай волан витримуе не бiльше як двi гри. Чим важчий снаряд, тим швидше вiн летить. Волани також швидше лiтають за вищоi температури та на бiльшiй висотi.

? Офiцiйний свiтовий рекорд швидкостi польоту волана – 493 км/год – встановив Тан Бун Хеонг iз Малайзii.

? У музеi мiста Канзас-Сiтi (штат Мiссурi, США) експонуеться п’ятиметровий волан вагою понад 2 т.

? Ракетки для бадмiнтону важать вiд 70 до 95 г, не враховуючи ваги струн або рукiв’я.

? Струни ракеток для бадмiнтону ранiше виготовляли з висушеноi слизовоi оболонки шлунку котiв або корiв. Протягом уже багатьох рокiв бiльшiсть гравцiв використовують синтетичнi струни з тисяч мiкроволокон. Однак деякi спортсмени все ще використовують струни, виготовленi з кишок тварин.




Історiя свiтового бадмiнтону



Бадмiнтон – одна з найдавнiших iгор у свiтi. Існуе безлiч версiй ii походження. Власне, як у футболу, е чимало попередникiв у виглядi рiзних iгор iз м’ячем, так i бадмiнтон став спадкоемцем рiзних давнiх iгор iз воланом.


Ще тисячi рокiв тому у волан грали дорослi й дiти Стародавньоi Грецii, Китаю, Японii, Індii та краiн Африки. В одному зi стародавнiх манускриптiв повiдомляеться, що у 1122 роцi до нашоi ери в Китаi за часiв правлiння династii Чу грали в м’яч iз пiр’ям. Гра називалася «тi-цзянь-цзи». У Японii була поширена гра пiд назвою «ойбане» (в перекладi «перо, що лiтае»). Вона полягала в перекиданнi дерев’яними ракетками «волана», зробленого з кiлькох пiр’iн i кiсточки висушеноi вишнi.

У Францii подiбна гра мала назву «же-де-пом» (гра з яблуком). Англiйськi середньовiчнi гравюри на деревi зображують селян, що перекидають один одному волан. Про це свiдчать гравюри XVIII столiття.

У 1650 роцi королева Швецii Кристина побудувала корт для гри у волан (батлдор) неподалiк вiд Королiвського палацу в Стокгольмi, де вона грала зi своiми придворними й гостями з iнших краiн.

У другiй половинi XIX столiття англiйськi моряки й офiцери колонiальних вiйськ привезли з Індii до Англii популярну там гру «пуна» (вiд назви однойменного мiста). Вона дуже нагадувала сучасний бадмiнтон, але грали в неi не ракетками, а долонями. Є версiя, за якою група офiцерiв публiчно продемонструвала нову гру 1870 року в мiстечку Бадмiнтонi (графство Глостершир). За назвою мiстечка гру почали називати бадмiнтон.

Утiм, вiдомо, що вже 1860 року лондонський продавець ляльок Айзек Спратт надрукував брошуру, у якiй описував iгри крокет i бадмiнтон. Тобто ймовiрно останню гру завезли до Англii трохи ранiше. Ця версiя пiдтверджуеться iнформацiею, що в маетку герцога Бофорта Бадмiнтон-хаус ще у 1856–1859 роках грали в гру пiд назвою «ракетка i волан». Цiлi цiеi гри були протилежними сучаснiй концепцii бадмiнтону: гравцi намагалися тримати волан у повiтрi якомога довше, а не приземлити його на майданчику суперника.

Утiм, достеменно вiдомо, що 1873 року Чарльз Сомерсет, 8-й герцог Бофорт, обладнав у маетку Бадмiнтон-хаус перший майданчик для гри у бадмiнтон. Цiкаво зазначити, що за рiк англiйцi придумали на основi бадмiнтону нову гру, вiдому свiтовi як тенiс: полковник Волтер Клопстон розробив правила гри лаун-тенiс.

У 1875 роцi офiцери, що повернулися з Індii, заснували перший клуб любителiв бадмiнтону «Фолькстоун». Вони грали за правилами пуни до 1887 року, коли були виданi першi правила гри в бадмiнтон.

Першим офiцiйним бадмiнтонним клубом був The Bath Badminton Club (Бадмiнтоннний клуб мiста Бата), заснований 1877 року.

Розмiри поля значно вiдрiзнялися залежно вiд того, у якiй мiсцевостi вiдбувалася гра. Найпопулярнiшим був корт у Гвiпфордi, його розмiри становили 44 ? 20 футiв, або 13,4012 ? 6,096 м. Цi розмiри ввiйшли в правила гри, якi 1887 року опублiкував Бадмiнтон-клуб (розмiри сучасних майданчикiв для одиночних i парних iгор вiдповiдно 13,4 ? 5,2 та 13,4 ? 6,1 м).

На вiдмiну вiд футболу, який уважався народною грою, бадмiнтон називали «королiвською грою», бо в нього грали переважно аристократи.




Етапи розвитку спортивного бадмiнтону


У 1893 роцi була заснована Асоцiацiя бадмiнтону Англii (The Badminton Association of England). Першим президентом Асоцiацii бадмiнтону став полковник Долбi, вiн активно сприяв написанню правил гри. Його маеток Данбар став першим офiсом Асоцiацii.






Гра в бадмiнтон. Британська гравюра 1860-х рокiв



У березнi 1898 року в Англii пройшов перший офiцiйний турнiр iз бадмiнтону, а 4 квiтня 1899 року в Лондонi – перший Всеанглiйський чемпiонат. Цей турнiр i поклав початок турнiру «Вiдкритий чемпiонат Англii з бадмiнтону» (All England Open Badminton Championships), який проводиться щорiчно (за винятком часiв Першоi та Другоi свiтових воен) i е найпрестижнiшим турнiром у свiтi. Багато рокiв цей турнiр був неофiцiйним чемпiонатом свiту.

Цiкаво також, що перший патент на виготовлення воланiв був виданий в Англii 1898 року такiй собi мiс Енн Джексон.

У 1902 роцi в Дублiнi (Ірландiя) пройшов перший мiжнародний матч iз бадмiнтону Ірландiя – Англiя.

Гра значно поширилася майже у всiх частинах свiту i в бiльшостi краiн набула спортивного спрямування.

П’ятого липня 1934 року було створено Мiжнародну федерацiю бадмiнтону (International Badminton Federation, IBF, МФБ), i не випадково бiльшiсть краiн, якi були засновниками федерацii, входили до колишньоi Британськоi Імперii – це Англiя, Канада, Нова Зеландiя, Уельс, Шотландiя, Ірландiя, Голландiя, Данiя, Францiя. Першим президентом МФБ став англiйський баронет Джордж Томас, який очолював федерацiю до 1955 року.

У 2006 роцi МФБ перейменовано на Всесвiтню федерацiю бадмiнтону (Badminton World Federation, BWF, ВФБ).

Нинi членами ВФБ е 194 краiн усiх континентiв. ВФБ проводить багато змагань, основними з яких е Кубок Томаса (фактично чемпiонат свiту серед чоловiчих нацiональних команд проводиться з 1948 року, названий на честь першого президента МБФ англiйця Джоржа Томаса), Кубок Убер (фактично чемпiонат свiту серед жiночих нацiональних команд проводиться з 1956 року, названий на честь американськоi бадмiнтонiстки Беттi Убер), Кубок Судiрмана (фактично чемпiонат свiту серед змiшаних нацiональних команд проводиться з 1989 року, названий на честь Дiка Судiрмана, колишнього iндонезiйського бадмiнтонiста i засновника Асоцiацii бадмiнтону Індонезii).

З 1984 року розiграшi Кубку Томаса та Кубку Убер почали проводити паралельно що два роки.

З 1977 року ВФБ проводить офiцiйнi особистi чемпiонати свiту. З 1992 року проводяться юнiорськi (U19) чемпiонати свiту – в iндивiдуальних категорiях i серед змiшаних команд. З 1998-го – чемпiонати свiту серед парабадмiнтонiстiв.

ВФБ проводить також низку офiцiйних особистих турнiрiв. До останнього часу головним iз них була вiдкрита першiсть Великоi Британii, що вважалася неофiцiйною першiстю свiту. Сьогоднi це турнiри BWF World Tour, якi з 2007 року змiнили турнiри Суперсерii (BWF Super Series) й Гран-Прi (Grand Prix).

Кубки Томаса, Убер i Судiрмана, Олiмпiйськi iгри та чемпiонати свiту BWF (i чемпiонати свiту серед юнiорiв) класифiкуються як турнiри першого рiвня.

На початку 2007 року ВФБ представив нову структуру для турнiрiв найвищого рiвня, окрiм тих, що на першому рiвнi: BWF Super Series. Ця серiя турнiрiв другого рiвня, тур для елiтних гравцiв свiту, проводить дванадцять вiдкритих турнiрiв по всьому свiту з 32 гравцями. Гравцi збирають очки, якi визначають, чи зможуть вони грати у фiналi Суперсерii, який вiдбуваеться наприкiнцi року.

Турнiри третього рiвня складаються з Гран-Прi Голд i Гран-Прi. Найкращi гравцi можуть зiбрати свiтовi рейтинговi бали, що дозволять iм грати у вiдкритих турнiрах BWF Super Series. Сюди входять регiональнi змагання в Азii (чемпiонат Азii з бадмiнтону) та Європi (чемпiонат Європи з бадмiнтону), на яких визначають найкращих гравцiв свiту, а також чемпiонат Pan America з бадмiнтону.

Турнiри четвертого рiвня, вiдомi як International Challenge, International Series i Future Series, переважно заохочують участь юнiорiв.

Вiдповiдно до рiвня турнiри надають певну кiлькiсть рейтингових очок i мають певний призовий фонд. Призовий фонд турнiру Суперсерii становить не менше як 200 тис. доларiв, а призовий фонд турнiру Гран-Прi Голд (до яких належить чемпiонат Європи) – не менше як 120 тис. доларiв.

Очолюе ВФБ 18-й за лiком президент – Поуль-Ерiк Хоер Ларсен (Данiя). Штаб-квартира розташована в Куала-Лумпурi (Малайзiя).

До складу ВФБ входять п’ять континентальних асоцiацiй: Азii (заснована 1959 року, сьогоднi налiчуе 43 члени), Європи (1967, 53 члени), Америки (1976, 37 членiв), Африки (1977, 42 члени), Океанii (1987, 16 членiв).

У 1967 роцi одинадцятьма краiнами (Австрiя, Бельгiя, Чехословаччина, Данiя, Англiя, Фiнляндiя, Нiмеччина, Нiдерланди, Норвегiя, Швецiя, Швейцарiя) була заснована Європейська конфедерацiя бадмiнтону (ЄКБ). У 2006 роцi органiзацiя змiнила назву на Badminton Europe (БЄ).

Нинi до БЄ входять федерацii 53 краiн Європи. З 1968 року проходять чемпiонати Європи.

Президент БЄ (10-й за лiком, з 2019 року) – Петер Тарцала (Словаччина). Штаб-квартира – в Брондбю (Данiя).

У 1951 роцi вiдбулася перша телевiзiйна трансляцiя змагань iз бадмiнтону.

У 1972–1999 роках виходив журнал World badminton. Згодом, в епоху iнтернету, його змiнив сайт www.worldbadminton.net.

У 1979 роцi в Лондонi вiдбувся перший повнiстю професiйний турнiр iз бадмiнтону.




Олiмпiйський етап бадмiнтону


Бадмiнтон на Олiмпiйських iграх уперше офiцiйно з’явився 1992 року в Барселонi й вiдтодi неодмiнно входив до програми кожних наступних Ігор. Спочатку змагання проводили тiльки серед чоловiкiв i жiнок у парному й одиночному розрядах (з врученням двох комплектiв бронзових нагород у кожнiй iз дисциплiн). Починаючи з 1996 року, медалi розiгрують також у змiшаному парному розрядi. За часи проведення турнiрiв iз бадмiнтону на Олiмпiйських iграх у них брали участь представники 69 краiн, а спортсмени з 19 iз них неодмiнно змагалися за нагороди пiд час кожного турнiру.

До надання бадмiнтону офiцiйного статусу вiн двiчi входив до програми Олiмпiйських iгор як демонстрацiйний вид спорту: у 1972 роцi – в Мюнхенi та у 1988 роцi – в Сеулi.

Включення до програми Олiмпiйських iгор надало бадмiнтону новий поштовх у розвитку. А новiтнi технологii в бадмiнтонному iнвентарi пiдвищили видовищнiсть i змiст гри.

Найбiльше медалей – чотири на олiмпiйських турнiрах здобула китайська спортсменка Гао Лiн, зокрема двi золотi – в мiкстi та срiбну i бронзову медалi – в парному жiночому розрядi.

Загалом китайськi спортсмени були найкращими на Олiмпiадах, здобувши 41 медаль – 18 золотих, 8 срiбних i 15 бронзових. Китайцi набагато випередили iнших членiв першоi трiйки – Індонезiю (19 нагород, 7–6–6) та Пiвденну Корею (19 нагород, 6–7–6).

В останнi роки найсильнiшими гравцями свiту е спортсмени Китаю, Індонезii, Данii, Пiвденноi Кореi, Японii, Англii, Іспанii, Малайзii, Швецii, Індii.




Найкращi бадмiнтонiсти свiту


Серед найсильнiших гравцiв в iсторii свiтового бадмiнтону – п’ятиразовий чемпiон свiту й двократний олiмпiйський чемпiон Лiнь Дань (Китай); переможець 27 великих мiжнародних турнiрiв, включно з Олiмпiйськими iграми та першiстю свiту Тауфiк Хiдайат (Індонезiя); володарка чотирьох олiмпiйських медалей, чотириразова чемпiонка свiту Гао Лiн (Китай); а також Тонi Гунаван (Малайзiя), Лi Чонвей, Лi Лiнвей i Хань Айпiн (усi – Китай), Рудi Хартоно (Індонезiя), Мортен Фрост Хансен i Петер Хог Гаде (обидва – Данiя).

Усi вони е членами Залу слави свiтового бадмiнтону (Badminton Hall of Fame), заснованого 1996 року.

Сьогоднi (2021) провiдними бадмiнтонiстами свiту е дворазовий чемпiон свiту Кенто Момота (Японiя), чемпiон свiту та дворазовий чемпiон Європи Вiктор Аксельсен, переможець Європейських iгор 2019 року Андерс Антонсен (обидва – Данiя), олiмпiйська чемпiонка 2016 року та триразова чемпiонка свiту Каролiна Марiн (Іспанiя), двократна чемпiонка Азii Тай Цзюiн (Тайпей).




Постатi украiнського бадмiнтону





Вiктор Швачко


Вiктор Михайлович Швачко – жива легенда украiнського бадмiнтону. Феноменальний гравець, чудовий тренер, ефективний функцiонер – це все про нього, багаторазового чемпiона СРСР та Украiни, який був i головним тренером збiрних, i президентом Федерацii бадмiнтону Украiни, ще й класним суддею. Вiн i сьогоднi дiлиться своiми знаннями та досвiдом iз колегами, бере активну участь у життi украiнського бадмiнтону, без якого не мислить власного життя.


Вiктор Михайлович – киянин, уродженець Подолу. Його родина мешкала в комуналцi й була дуже бiдною. Батько – iнвалiд вiйни 1-i групи, военний фельдшер, пройшов вiйну, полон, концтабiр, тортури. А пiсля звiльнення з нацистського табору ледь не потрапив до ГУЛАГу, був розжалуваний з офiцерiв у рядовi, тому мав дуже малу пенсiю. Мати працювала кондукторкою у трамваi, що ходив Подолом. Ще в родинi крiм Вiктора була сестра-iнвалiд, паралiзована пiсля родовоi травми, – померла у п’ять рокiв. Уже пiсля ii смертi Вiтя «випросив» у батькiв молодшого братика Сашу.

Хлопець навчався в школi № 10 на Костянтинiвськiй. Власне школа через нужденнiсть сiм’i купляла йому форму та чоботи. А поруч зi школою був спортзал боксу (i нинi там е), куди школярi залюбки бiгали тренуватися або дивитися на тренування. Так, змалечку до Вiктора прийшов iнтерес до спорту. З 1-го по 3-й класи вiн ходив до секцii стрибкiв у воду. А коли навчався в 4-му класi, до школи прийшов тренер з баскетболу Володимир Макаревич, який набирав хлопчикiв 1948 року народження. Спортивний, високий, добре складений i загартований стрибками у воду й дворовим футболом, Вiтя сподобався фахiвцевi. Так у долi юного Швачка почався перiод баскетболу.

Вiн жив баскетболом i навiть спав з м’ячем. Був розiгрувачем, виступав за трьома вiковими категорiями (1946, 1947, 1848). Його команда ДЮСШ вперше в iсторii виграла першiсть Киева. Однак у 14 рокiв у матчi на першiсть Украiни проти старших за вiком суперникiв Вiктор у зiткненнi з височенним центровим команди суперникiв зазнав важкого переламу руки. Лiктьовий суглоб вивернувся в iнший бiк, рука не згиналася.

Уже про баскетбол не йшлося. Навiть вiйськкомат видав хлопцевi «бiлий бiлет». Проте вiн не здався долi та за допомоги батька-лiкаря мазями, травами, вправами, гантелями, долаючи сильний бiль, домiгся, що рука почала згинатися.

В однiй комунальнiй квартирi з Вiктором мешкала його двоюрiдна сестра Нiна Мякишкова, яка займалася бадмiнтоном у першопрохiдця цього спорту в Киевi Володимира Томашевського. Нiна почала грати з Вiктором у дворi – задля реабiлiтацii його руки. Якось до Нiни прийшла ii подруга, – iнша учениця Томашевського Валентина Савельева, – яка вже була тренером у «Динамо». Побачивши у квартирi високого спортивного юнака, вона покликала його на бадмiнтон: командi на першiсть Укрради «Динамо» був потрiбен хлопець 16 рокiв. Уже за пiвтора мiсяця Вiктор обiгравав досвiдчених дорослих суперникiв. На його боцi була добра базова фiзична пiдготовка пiсля баскетболу, технiку йому поставила сестра, а тактики навчила Валентина Федорiвна Савельева. Головними були його цiлеспрямованiсть i налаштованiсть на перемогу.

У Львовi на чемпiонатi «Динамо» 1964 року Вiктор Швачко виграв в одиночнiй категорii, киiвська команда також стала переможцем. На перспективного першорозрядника звернули увагу, вiн потрапив до десятки найкращих кандидатiв на участь у чемпiонатi СРСР.

Вибiр на користь бадмiнтону було зроблено. Почалися серйознi тренування. Але ж все це вiдбувалося на тлi злиденного життя: пiсля закiнчення восьми класiв Вiктор пiшов працювати токарем на завод «Геофiзприлад» – в нього завжди були золотi руки. Та ще й допомагав батьковi, якого оформили до пiдприемства iнвалiдiв надомником: клеiв сiрниковi коробки та в’язав авоськи. Так загартовувався майбутнiй чемпiон: працелюбнiсть, вiдповiдальнiсть i прагнення змiнити свое життя на краще.

Вiктор i в роботi став найкращим: не маючи формального права працювати бiльше як 4 години (неповнолiтнiй), вiн домiгся того, що за три мiсяцi самостiйно працював токарем на повну 8-годинну змiну, виробляв деталi та в першу зарплату отримав 127 крб, коли його ровесники пiсля ПТУ заробляли 50–60 крб. Батько отримав квартиру на Воскресенцi, ii меблювали за грошi токаря 1-го розряду Вiктора Швачка. Вiн навiть став переможцем чемпiонату Киева серед молодих токарiв. І тут чемпiон!






Вiктор Швачко i Нiна Михальчук (Мякишкова, Косяк) зi своiм першим тренером Валентиною Федорiвною Савельевою (праворуч)



І весь цей час вiдбувалися тренування з бадмiнтону. У листопадi 1964-го в киiвському палацi «Жовтневий» на вiдкритому чемпiонатi Украiни (за участi студентiв з Індонезii та Китаю) Вiктор став другим серед дорослих, поступившись тiльки досвiдченому чемпiону Украiни Володимиру Лiфшицу з Харкова.

У груднi того самого року в Днiпропетровську провели турнiр серед найсильнiших гравцiв СРСР (по 16 спортсменiв у чоловiкiв i жiнок), задля здобуття звання майстра спорту треба було обiграти чотирьох iз топ-10 Союзу. Цей турнiр органiзував видатний днiпропетровський тренер i спортивний керiвник Анатолiй Гайдук – спецiально для того, щоб його дружина Полiна Дедiк, яка була на раннiй стадii вагiтностi, могла поборотися за звання майстра спорту.

Там, у Днiпропетровську, у Вiктора вiдбулася знакова зустрiч. У фое готелю вiн побачив чемпiона СРСР Миколу Нiкiтiна з Москви й попросив свого тренера Валентину Савельеву познайомити його з чемпiоном. Нiкiтiн зверхньо подав юнаковi розслаблену руку та вiдвернувся. А Вiктор тодi сказав Валентинi Федорiвнi: «За два роки я його обiграю».

За пiдсумками того турнiру Швачко потрапив до збiрноi Украiни. А за рiк вiн уже грав на своему першому чемпiонатi СРСР (1965), де в одиночному розрядi посiв 17-те мiсце, а в парi з В’ячеславом Воловниковим здобув 4-те мiсце.

Та всi спортивнi досягнення йшли в суто аматорському статусi на тлi роботи й навчання. Вiктор вчився у вечiрнiй школi, здобував середню освiту й працював на заводi, який перевели з Подолу на Куренiвку. Своi талони на харчування (50 крб на мiсяць) вiн отоварював i приносив продукти додому: вiн був опорою родини.

У 1966 роцi Валентина Савельева пiшла у декрет i лишила Швачка тренером у «Динамо». Вiктор пiшов iз другою трудовою книжкою працювати на ставку, паралельно навчаючись в 11-му класi вечiрньоi школи та працюючи на заводi в експериментальному цеху.

На чемпiонатi СРСР 1966 року в Каунасi збiрна Украiни створила справжню сенсацiю, подолавши команду Москви та вигравши загальний залiк. І пiсля цього не вiддавали першiсть 15 рокiв!

В одиночному розрядi Вiктор Швачко в матчi за 5-те мiсце зустрiвся з Миколою Нiкiтiним, обiграв його 2: 0 i, увiйшовши до топ-5 Союзу, здобув звання майстра спорту.

У 1967 роцi в Москвi вiдбувся перший мiжнародний матч збiрноi СРСР – проти команди НДР. У палацi «Дружба» нашi спортсмени вперше грали пiр’яним воланом, до того вони знали тiльки пластиковi. То й вiдчули рiзницю, яку найкраще адаптував пiд себе Швачко: йому добре вдавалася кистьова гра, адже вибухова сила й точнi рухи кистi в нього зосталися вiд баскетболу. Збiрна СРСР поступилася нiмцям 2: 6, тi двi перемоги здобули Вiктор Швачко – в одиночцi та змiшана пара Вiктор Швачко – Ірина Натарова.

Того самого року 19-рiчний Вiктор закiнчив вечiрню школу й пiшов вступати до iнституту народного господарства – знаменитий наргосп. Там уже навчалась Нiна Мякишкова, завкафедри фiзвиховання був чудовим органiзатором студентського спорту Леонiд Любарський, а доцентом кафедри – голова Федерацii бадмiнтону УРСР Семен Остапенко. До наргоспу охоче брали перспективних спортсменiв, недарма кияни, бувши вишем 3-i категорii, виграли Всесоюзну Унiверсiаду. Наргосп навiть жартома називали «фiлiалом iнфiзу».

Вступивши до iнституту, Вiктор принципово займався за загальним графiком своеi групи й нiколи не користався стипендiею iнструктора-спортсмена.

А вечорами вiв тренування в спорткомплексi вишу – вiн уже був тренером «Динамо», а пiсля того, як пiшла Валентина Савельева, став тренером самому собi. Вiн дуже ретельно ставився до тренувань: придумував рiзнi вправи, практикував гру з форою, гру на пiв майданчика, рiзнi кiнцiвки iгрових комбiнацiй. Дивився на iнших iгровикiв, розбирався в технiцi й тактицi гри, вивчав психологiю спорту, читав спецiальнi книжки.

«Бог дав менi якiсть бачити сутнiсть гри та вiдчувати ii психологiю», – каже Вiктор Михайлович. Вiн завжди стежив за новинками в магазинi «Спортивна книга». Його настiльними книжками були «Наука перемагати» видатного баскетбольного тренера Олександра Гомельського та книжка легендарного австралiйського тенiсиста Рода Лейвера «Як перемагати в тенiсi».

Вiктор пильно спостерiгав за спортсменами на змаганнях, занотовував, вiв картки на спортсменiв, вивчав iх сильнi та слабкi сторони, постiйно впроваджував творчий пiдхiд до тренувань. Потрапивши до кола провiдних спортсменiв краiни, вiн познайомився iз зiрками спорту, багато спiлкувався з Валерiем Борзовим, слухав розповiдi та поради майстрiв. Вiдвiдував тренування гандболiстiв у будiвельному iнститутi з легендарним Ігорем Турчиним, нотував рiзнi незвичайнi вправи, якi потiм застосовував у своiх тренуваннях.

Так закладалися пiдвалини майбутнього класного тренера Швачка. А Швачко-гравець пiдходив до пiку своеi кар’ери.

У 1969-му в Херсонi вiн уперше стае чемпiоном СРСР в одиночному розрядi, здолавши у фiналi Бориса Баршаха з Днiпропетровська. Зазначимо, що на всiх турнiрах провiднi майстри зазвичай виступали у всiх трьох категорiях – одиночнiй, парнiй i змiшанiй, проводячи по 4–5 годин на майданчику. Такi навантаження мало хто витримував. А Швачко ще й виграв мiкст у парi з Іриною Натаровою з Днiпропетровська. Власне, це було вже друге iх золото, а взагалi пара Швачко – Натарова видала на чемпiонатах СРСР серiю з чотирьох перемог поспiль (1968–1971).

Таку саму серiю на три роки Швачко i Натарова видали й в одиночному розрядi: пiсля Херсона-1969 вони також перемагали в Днiпропетровську-1970 та Москвi-1971. Украiнцям тодi не було рiвних на всесоюзнiй аренi.

Однак 1969 рiк запам’ятався Вiкторовi Швачку ще й неприемною пригодою. На Перше травня вiн на Бессарабцi заступився за друга, якого били двое вихiдцiв iз Кавказу з ринку. Боксуючи свого часу на рiвнi першого розряду, Вiктор побив обох кривдникiв, але зламав кiстку кистi, погано стиснувши кулак пiд час удару. А за два мiсяцi вiн мав iхати до Риги на всесоюзний чемпiонат ВЦСПС. Розлючений його травмою, керiвник киiвського «Буревiсника» Захар Бродський позбавив Вiктора талонiв на харчування – мовляв, спорт для нього все одно завершився. Тодi Швачко пообiцяв, що виступатиме й переможе. І всi талони йому повернуть.

Ледь залiкувавши травму, Вiктор вразив у Ризi всiх фахiвцiв i суперникiв, вимушено змiнивши стиль гри iз силового напору на обманнi тактичнi ходи. Це Швачко? Де його смеш? – дивувалися на трибунах. А украiнець здолав усiх суперникiв i повернувся до Киева з новим золотом. Захар Бродський залюбки повернув йому все, що належало.






Вiктор Швачко i Надiя Литвинчева – чемпiони СРСР у змiшанiй парi. 1980, Харкiв



У 1970 роцi Спорткомiтет запровадив ставки спортсменiв-iнструкторiв. Бадмiнтон iшов за низькою 3-ю категорiею: 160–180–200 крб. Але спортсменам на зборах уперше видали екiпiровку й нову форму з лiтерами СССР – це була подiя.

Закiнчивши наргосп, Вiктор Швачко вiдслужив в армii в частинi ВВС у Ждановi. Це була не едина його вища освiта: 1976 року вiн закiнчив iнститут фiзкультури.

У 1972 роцi не збулася олiмпiйська мрiя провiдноi генерацii украiнських бадмiнтонiстiв: бадмiнтон не включили до програми Олiмпiйських iгор у Мюнхенi. Конкурентом бадмiнтону був гандбол, якому надали перевагу. А Вiктор Швачко, Костянтин Вавiлов, Микола Пешехонов тодi були в чудовiй формi й вiдчували сили позмагатися на олiмпiйському рiвнi. У 1971 роцi ця трiйця першими серед радянських й украiнських бадмiнтонiстiв отримала почесне звання «Майстер спорту мiжнародного класу».

Взагалi розчарувань i негараздiв у кар’ерi Швачка не бракувало. Так, у 1973 роцi на чемпiонатi СРСР у Киевi, дiставшись фiналу, Вiктор зустрiвся iз Семеном Розiним (Днiпропетровськ). Вигравши перший гейм, киянин до кровi стер мозоль на нозi. Лiкарка, замiсть налiпити пластир, зрiзала мозоль i заклеiла пластиром зверху. Грати з таким нестерпним болем було неможливо, матч було програно.






Друзi-суперники – Костянтин Вавiлов, Микола Пешехонов, Вiктор Швачко



Ще бiльш прикрий випадок трапився 1976 року на чемпiонатi СРСР у Днiпропетровську. Вiктор Швачко був у класнiй формi й був першим номером в Украiнi, виграв iз командою та готувався перемагати в особистих категорiях, де всюди вийшов у фiнальну четвiрку.

У мiкстi в парi з Надiею Литвинчевою Вiктор грав проти Миколи Нiкiтiна. Москвич повiвся дуже нечемно щодо партнерки Швачка, кепкуючи з ii фiгури. Недосвiдчена суддя-дiвчина не втрутилася. А пiсля програного матчу Нiкiтiн вiдмовився потиснути суперникам руку. Надiя плакала в жiночiй роздягальнi, а Вiктор у чоловiчiй зажадав вiд Нiкiтiна вибачень перед Литвинчевою за негiдну поведiнку. Той вiдповiв брутальною лайкою та ще й штовхнув Швачка у плече. Знову на автоматi згадався бокс, i кривдник отримав розбитого носа i губу. Брат Олександр вiдтягнув Вiктора. А наступного ранку киянина повiдомили, що побитий Нiкiтiн подав до мiлiцii заяву про побиття. Мiлiцiонери на допитi швидко переконалися, що правда за Швачком, але ж вiн на той час був викладачем вишу й членом партii – наслiдки окреслювалися дуже неприемнi. Нiкiтiна благали забрати заяву, а вiн поставив умову: зняти Швачка з турнiру. Так Вiктор на тому чемпiонатi став тiльки глядачем.

Утiм, уже наступного року в Ростовi-на-Дону на першостi СРСР-1977 пара Швачко – Литвинчева виграла золото, а потiм вони повторили свiй успiх ще чотири рази! Той ростовський турнiр запам’ятався Вiкторовi ще й единою омрiяною перемогою на Союзi в парi. Вiн взагалi дуже любив грати в парi – оскiльки з часiв баскетболу звик до командноi гри. Однак iз партнерами йому не дуже щастило, призовi мiсця вiн брав, але здобути перемогу не вдавалося. І ось у Ростовi Вiктор грав у парi з Володимиром Нiкiфоровим, сильним гравцем з Баку, який одружився з украiнкою та переiхав до Киева. Два мiсяцi Швачко вмовляв Нiкiфорова грати в парi, та недаремно: в Ростовi вони дiйшли до фiналу, де в блискучому атакувальному стилi обiграли найсильнiшу пару Союзу Вавiлов – Пешехонов, перервавши iх семирiчне домiнування.






Вiктор Швачко i Володимир Нiкiфоров – чемпiони СРСР у парi 1977 року. Ростов-на-Дону



У 1982-му Вiктор Швачко виграв свiй останнiй чемпiонат СРСР (у мiкстi з Литвинчевою), i його запросили очолити збiрну Союзу. Це було цiлком логiчне рiшення: адже ще 1979 року йому надали звання заслуженого тренера Украiни, вiн був членом КПРС, капiтаном збiрноi й постiйно допомагав проводити тренування на зборах своiм попередникам – Володимировi Лiфшицу, Анатолiевi Гайдуку, Дмитровi Рибакову.

Вiн серйозно взявся до справи: створив тренерський штаб, залучив до спiвпрацi науковцiв (серед яких були провiднi украiнськi фахiвцi Володимир Платонов i Вадим Запорожанов), розробив програму пiдготовки, створив структуру збiрноi (головний тренер, робочi тренери, лiкар, масажист, наукова група). Швачко розв’язав багато органiзацiйних питань щодо зборiв, змагань, екiпiрування, запровадив здавання контрольних нормативiв, iндивiдуальнi плани роботи спортсменiв iз персональними тренерами на мiсцях тощо. Тобто вивiв збiрну СРСР на професiйний рiвень.

Такий пiдхiд принiс своi плоди: пiд орудою Вiктора Швачка радянськi тенiсисти здобули першi нагороди на престижних турнiрах. Бронзовими призерами чемпiонатiв Європи стали Свiтлана Белясова з Могильову (1986, Упсала, Швецiя) та Андрiй Антропов з Омська (1988, Крiстiансанн, Норвегiя).






На кортi легенда украiнського бадмiнтону Вiктор Швачко, 23-разовий чемпiон СРСР



Проте через певнi московськi ревнощi украiнського тренера 1989 року змусили полишити пост очiльника збiрноi СРСР, перетворивши його на «тренера збiрноi СРСР по УРСР». Серед претензiй, якi закидали Швачковi, було й те, що вiн, мовляв, у формуваннi складу збiрноi СРСР надае перевагу своiм украiнським гравцям.

Швачко-тренер подiляе тренерiв на три категорii:

• Може розказати, але не може показати.

• Може показати, але не може розказати.

• Може i розказати, i показати.

Себе по праву залiчуе до третьоi…

Пiсля розвалу Союзу Вiктор Швачко й далi керував нацiональною збiрною Украiни, здобувши з нею в 1995 роцi Кубок Гельвецii. Був державним тренером iз бадмiнтону. З 1995-го по 2008 роки працював начальником управлiння спортивних iгор Мiнiстерства спорту Украiни. З 1991 року протягом 26 рокiв очолював Федерацiю бадмiнтону Украiни. Вiсiм рокiв був членом Нацiонального олiмпiйського комiтету Украiни.




Довiдка


Чемпiон СРСР в одиночному розрядi (3): 1969, 1970, 1971.

Чемпiон СРСР в парному розрядi (1): 1977 (з Володимиром Нiкiфоровим).

Чемпiон СРСР в змiшаному розрядi (9):1968, 1969, 1970, 1971(з Іриною Шевченко (Натаровою), 1977, 1978, 1980, 1981, 1982 (з Надiею Литвинчевою).

Крiм того, вiн десять разiв ставав чемпiоном СРСР у командних змаганнях, виступаючи в складi збiрних команд Украiни та ДФСО «Буревiсник».

Майстер спорту мiжнародного класу (1971), заслужений тренер Украiни (1979).

У складi збiрноi СРСР у 1979 роцi в Австрii виборов Кубок Гельвецii, а 1980-го в парi з Надiею Литвинчевою ввiйшов до топ-8 на особистому чемпiонатi Європи (Гронiнген, Нiдерланди).

Був головним тренером збiрноi команди Радянського Союзу (1982–1989), а також у рiзнi роки головним тренером збiрноi команди Украiни – загалом 15 рокiв. Уперше тренером збiрноi Украiни став, коли ще був гравцем, тобто був тренером-гравцем.

Як тренер пiдготував таких майстрiв, як Нiна Михальчук (Косяк, Мякишкова, працював iз нею пiсля Валентини Савельевоi), Вiра Косенко, Олександр Швачко, Ігор Мармер, Ольга Швачко, Євген Татаржинський, Михайло Бойчук, Володимир Кашуба.

Вiктор Швачко е заслуженим працiвником фiзичноi культури й спорту Украiни. Нагороджений орденом «За заслуги» третього ступеня, вищим знаком НОК Украiни, знаком вiдзнаки ДФСО «Украiна» i «Спартак».




Історiя бадмiнтону в Украiнi: часи СРСР



Історiя украiнського бадмiнтону чiтко розподiляеться на два рiвних перiоди – 30 рокiв за Радянського Союзу та 30 рокiв за державноi незалежностi.


Волею iсторii Украiна перебувала понад 70 рокiв у складi СРСР (Захiдна Украiна – понад 50 рокiв). Вiдповiдно, на всiх напрямах ii розвитку вiдбився вплив i умови тiеi держави – тоталiтарного режиму та комунiстичноi iдеологii. Можна по-рiзному оцiнювати ту iсторичну епоху, але в будь-якому разi треба визнати, що в Радянському Союзi спорт був справою державного престижу, а система фiзичноi культури та професiйного спорту була добре вибудована й плiдно працювала.

Звiсно, у практицi радянського спорту було чимало негативу й iдеологiчного впливу. Але де й коли цього не було? Тому ми будемо дивитися на картину нашоi iсторii спокiйно та коректно.




З чого все починалось


У Радянському Союзi роком народження бадмiнтону вважаеться 1957-й, коли представники краiни на VI Всесвiтньому фестивалi молодi й студентiв у Москвi зустрiлися зi спортсменами-бадмiнтонiстами, якi приiхали на цей великий мiжнародний форум. До спортивноi програми фестивалю бадмiнтон додали на прохання тодi братського Китаю.

Це було перше публiчне явлення бадмiнтону широкому радянському суспiльству. Але ще 1954 року вперше ракетки, волан i книжку з правилами до СРСР привiз iз Китаю Олег Марков – колишнiй борець, фахiвець iз лiкувальноi фiзкультури, який iздив до КНР як масажист команди самбiстiв. Саме Марков був органiзатором виступу на фестивалi радянськоi команди з шести московських спортсменiв.

Нова гра сподобалася публiцi. Олег Марков у 1958 роцi опублiкував книжку «Бадмiнтон» i намагався популяризувати гру. Однак спортивне керiвництво краiни не пiдтримало бадмiнтон, мовляв, ця гра народу не потрiбна – нехай грають у лапту й городки – «iсконно русскiе iгри». Тож державноi пiдтримки не було, i гру з воланом на першому етапi розвивали тiльки ентузiасти. До спортивного бадмiнтону прийшли тi, хто займався настiльним тенiсом i великим тенiсом, а також представники iнших видiв спорту, переважно – iгрових. Потрохи в бадмiнтон почали грати спочатку в Москвi (де 1959 року було створено першу постiйну секцiю бадмiнтону) та Пiдмосков’i, потiм у деяких iнших мiстах Радянського Союзу. В Украiнi першим таким мiстом став Львiв.

У 1959 роцi першi ентузiасти бадмiнтону у Львовi почали тренування в спортзалах унiверситету i консерваторii. Вже за рiк провели перший чемпiонат Львову, переможцями якого стали Євстахiй Шпаргало й Агнета Карцуб.






Обкладинка книжки Олега Маркова «Бадмiнтон», 1958



У 1960 роцi у Львовi в залi «Шахтар» вiдбувся перший матч мiж командами мiст Москви та Львова. На той час у Львовi вже створили мiську Федерацiю бадмiнтону, яку очолив Борис Дайховський. Власне, пiсля того матчу 1960-й уважаеться роком народження украiнського бадмiнтону. Хоча львiв’яни ведуть свiй вiдлiк iз 1959 року та, вiдповiдно, вiдзначають ювiлейнi дати.






Перша збiрна команда Львова на матчi Львiв – Москва. 1960 рiк, Москва.

Злiва направо: Борис Дайховський (керiвник команди), Богдан Олiйник, Володимир Дерiй, Ярослав Гавур, Катерина Немеш, Агнета Карцуб, Євстахiй Шпаргало



У липнi 1961 року в Москвi на стадiонi Юних пiонерiв вiдбувся другий матч Москва – Львiв, а зустрiч-вiдповiдь вiдбулася у Львовi у вереснi. Того самого року спортсмени Харкова та Львова взяли участь у матчевих зустрiчах зi спортсменами Москви та Ленiнграда.

Першими органiзаторами, популяризаторами та тренерами в украiнських мiстах були Богдан Олiйник i Володимир Дерiй (Львiв), Володимир Томашевський i Семен Остапенко (Киiв), Анатолiй Гайдук i Олег Лобизнов (Днiпропетровськ), Марк Рубiнштейн й Ізольд Яблонський (Харкiв).

У 1961 роцi було утворено Федерацiю бадмiнтону СРСР, яку очолив солiст Московського театру оперети, лауреат Сталiнськоi премii Микола Рубан. Вiн був справжнiм фанатом бадмiнтону, його коронним номером на естрадi була пiсня зi словами «Мой любимый старый дед прожил восемьдесят лет. Два столетья жил бы он, коль играл бы в бадминтон!» Про нього жартома казали: «Якщо Рубан не спiвае, то говорить про бадмiнтон». Гастролюючи по Союзу, Рубан у кожному мiстi запрошував до театру осiб, вiдповiдальних за мiсцевий спорт, пiсля вистави просто на сценi вiшав сiтку й дарував чиновникам ракетки, запрошуючи до гри.

Пiсля створення Федерацii розвиток бадмiнтону в СРСР отримав потужний iмпульс. Посприяв цьому й iнтерес, який до гри проявили космонавти, що залюбки грали у своему Зiрковому мiстечку. Бадмiнтон навiть додали до програми фiзичноi пiдготовки космонавтiв – це був вагомий аргумент для партiйного керiвництва.

Тодi ж до складу Федерацii бадмiнтону СРСР увiйшла Украiна. Першим головою Федерацii бадмiнтону Украiни став Володимир Томашевський (Киiв). Естафету Львова в УРСР активно пiдхопили Киiв, Харкiв, Днiпропетровськ, Одеса, а згодом також Миколаiв, Житомир, Дрогобич, Івано-Франкiвськ.

У груднi 1961 року в московському манежi ЦСКА вiдбувся старт перших офiцiйних всесоюзних командних змагань. Турнiр зiбрав московськi колективи: «Труд», «Буревiсник», збiрнi команди Харкова, Львова, Ленiнграду, московськоi областi, Алма-Ати й Душанбе. Переможцем турнiру стала команда «Труд» (Москва), а 3-те мiсце посiла збiрна команда Харкова.

За прикладом тих змагань у Харковi пройшла матчева зустрiч восьми мiст Украiни, де перше мiсце посiла збiрна команда Львова.

У 1962 роцi вже також зустрiчалися команди республiк Украiни, Бiлорусii, Росii, Азербайджану, Казахстану, Таджикистану та мiст Москви i Ленiнграда.

Щороку (з 1962-го) в Москвi розiгрувався Кубок космонавтiв. Володарями Кубку ставали украiнськi команди «Метеор» i ДІБІ (Днiпропетровський iнженерно-будiвничий iнститут) iз Днiпропетровська.




Першi чемпiонати Украiни


У 1962 роцi в Киевi вiдбувся перший чемпiонат Украiни. Першими чемпiонами республiки в одиночних розрядах стали Володимир Лiфшиц (Харкiв) та Агнета Карцуб (Львiв), у парах Володимир Лiфшиц – Леонiд Колеснiков (Харкiв) й Агнета Карцуб – Олiмпiада Марчева (Львiв), у змiшаному розрядi Богдан Олiйник – Олiмпiада Марчева (Львiв).

Наступного року чемпiонат УРСР пройшов у Львовi. Знову домiнували львiв’яни та харкiв’яни: Володимир Лiфшиц й Агнета Карцуб захистили своi титули в одиночному розрядi, як i пара Лiфшиц – Колесников. А от у жiночiй парi перемогу здобули киянки Нiна Мякишкова – Валентина Литвиненко. У змiшаному розрядi чемпiонами стала львiвська пара Володимир Дерiй – Агнета Карцуб.



Володимир Якович Лiфшиц (народився у 1938 роцi у Харковi), перший чемпiон Украiни (1962), перший украiнський чемпiон СРСР (1965, у парному розрядi). Почесний майстер спорту (таке звання надавали спортсмену, який протягом п’яти рокiв виконував норматив майстра спорту).

Випускник Харкiвського полiтехнiчного iнституту. Прийшов у бадмiнтон iз тенiсу.

З 1968 року – в Бiлорусi на тренерськiй роботi. Пiдготував 8 чемпiонiв СРСР. Потiм – у Москвi.

Кандидат психологiчних наук (1988). Автор понад 200 науково-методичних праць, зокрема книжки «Бадмiнтон – ступенi майстерностi». Лауреат премii за найкращу спортивну книгу року (1978, книга «Бадмiнтон» у спiвавторствi з Олексiем Галицьким).

Був президентом Всеросiйськоi федерацii бадмiнтону (1992–2005) та головним тренером збiрноi Росii. Сьогоднi – виконавчий директор Всеросiйськоi федерацii сквошу.






Володимир Лiфшиц – перший чемпiон Украiни (1962), перший украiнський чемпiон СРСР (1963, в парi з Юрiем Єрмолаевим)



А от у 1964 роцi на третьому чемпiонатi УРСР в Харковi голосно заявив про себе Днiпропетровськ – в особi Бориса Баршаха, який став абсолютним чемпiоном, вигравши одиночний розряд, пару з харкiв’янином В’ячеславом Воловниковим i змiшаний розряд – з Олiмпiадою Марчевою. Жiночу одиночку виграла киiвська динамiвка Нiна Мякишкова, а жiночу пару – Агнета Карцуб з Олiмпiадою Марчевою.

На 4-му чемпiонатi УРСР в Одесi (1965) Борис Баршах i Нiна Мякишкова захистили своi титули в одиночному розрядi. В парних розрядах перемогли Володимир Лiфшиц – Юрiй Єрмолаев (Харкiв), Ірина Натарова – Нiна Мякишкова (Днiпропетровськ, Киiв). У змiшаному розрядi Володимир Лiфшиц – Олiмпiада Марчева (Харкiв, Львiв).






Голова Федерацii бадмiнтону УРСР Семен Остапенко нагороджуе вiцечемпiонiв Украiни 1965 року в парнiй категорii Бориса Баршаха (Днiпропетровськ, праворуч) i Анатолiя Лосева (Харкiв). Лiворуч – тренер Володимир Томашевський (Киiв)



Чемпiонат Украiни 1966 року приймав Днiпропетровськ. Тут спалахнула зiрка киянина Вiктора Швачка, який виграв одиночку, у жiнок переможницею стала Ірина Натарова (Днiпропетровськ). У парних розрядах чемпiонами стали господарi турнiру: Борис Баршах – Микола Пешехонов i Тетяна Новiкова – Елеонора Корнiенко. У змiшаному розрядi перемогла днiпропетровська пара Борис Баршах – Елеонора Корнiенко.

Вiктор Швачко й Ірина Натарова повторили свiй успiх на 6-му чемпiонатi УРСР у Харковi (1967). Так само захистила свiй титул пара Борис Баршах – Микола Пешехонов. У жiнок повернула собi золото днiпропетровсько-киiвська пара Ірина Натарова – Нiна Мякишкова.

Доброю школою майстерностi для провiдних гравцiв СРСР стали спiльнi тренування з iндонезiйськими студентами, якi навчалися в радянських вишах. Так було i в Украiнi, наприклад, у 1966 роцi чемпiоном Львова став студент Полiтехнiки Уй Пiк Хьян. Нашi спортсмени перейняли в них, зокрема, гру кистю, удар бекхенд й iншi важливi прийоми.

До 1974 року радянський бадмiнтон перебував поза межами офiцiйноi свiтовоi спiльноти. Головним змаганням, де виявлялися найкращi спортсмени краiни, був чемпiонат СРСР. З 1963-го по 1991-й вiдбулося 29 турнiрiв. Украiнськi бадмiнтонiсти зiграли першу скрипку на бiльшостi з них.






Днiпропетровськi майстри – Борис Баршах i його учениця Надiя Литвинчева



Борис Маркович Баршах (1937–1987) – один iз провiдних бадмiнтонiстiв Украiни 1960-х рокiв, багаторазовий чемпiон i призер чемпiонатiв УРСР, почесний майстер спорту. У 1966 роцi став бронзовим призером чемпiонату СРСР в парi з Миколою Пешехоновим, а 1969-го став срiбним призером чемпiонату СРСР в одиночнiй категорii, програвши у фiналi Вiктору Швачку.

Випускник гiрничого iнституту Баршах починав тренуватись в «Метеорi» в Анатолiя Гайдука, а потiм перейшов до товариства «Буревiсник» i працював викладачем на кафедрi фiзичного виховання iнженерно-будiвного iнституту.

Колишнiй штангiст Баршах володiв гарматним ударом, який схиляв на його користь чимало двобоiв. Вiн був загальним улюбленцем, людиною веселоi вдачi, завжди з ним був блокнот з анекдотами.

На жаль, Борис передчасно пiшов iз життя: влiтку 1986 року був у Киевi на курсах пiдвищення квалiфiкацii тренерiв в Інститутi фiзкультури, купався на Днiпрi та спiймав свiжу радiацiю з Чорнобиля. Наступного року помер вiд раку.

Як тренер Борис Баршах пiдготував у «Буревiснику» Надiю Литвинчеву, 11-разову чемпiонку СРСР.




Першi чемпiонати СРСР


На початок 1963 року вже понад 16 тис. радянських спортсменiв обрали бадмiнтон своею основною спортивною спецiальнiстю. Зокрема, в Украiнi регулярно тренувались у спортивних секцiях i виступали на змаганнях 4606 осiб (другий показник пiсля РСФСР).

Додамо, що на той час на весь Радянський Союз було всього 10 платних тренерiв бадмiнтону, а громадських iнструкторiв – 827 i спортивних суддiв – 744. Авангард бадмiнтонiстiв становили вже 68 першорозрядникiв. Настав час виявляти сильнiших.

Перший чемпiонат СРСР вiдбувся в Москвi в спортивному залi ЦСКА на Комсомольському проспектi у вереснi 1963 року. В турнiрi взяли участь 128 спортсменiв (96 чоловiкiв i 32 жiнки) з 30 мiст 11 союзних республiк. Серед них були 20 представникiв Украiни – з Харкова, Львова, Киева, Днiпропетровська.

Срiбний призер першого чемпiонату СРСР Юрiй Єрмолаев згадував: «Чемпiонат був „дерев’яним”: усi виступали з дерев’яними ракетками, натягнутими рибальською волосiнню. Потрiбно було грати тiльки в бiлому. І тi, хто мав бiлi шорти, та ще й сорочку, а не майку, вважалися просто законодавцями моди. На ногах у нас було те саме – рiзне. Тi, кому пощастило, взували спецiально пiдклеенi фехтувальнi кросiвки – це був найкращий варiант. Усе тодi було з нуля, з чистого аркуша. Ми починали з того, що не знали добре правил, наприклад, вiд якоi лiнii подавати, не уявляли технiки ударiв. Але з часом вигадували, вчилися один в одного. Було колосальне бажання навчитися, передати все це далi».

Зазначимо, що Юрiй Єрмолаев переiхав iз Куйбишева до Украiни й 1965 року став чемпiоном СРСР в парi з харкiв’янином Володимиром Лiфшицем.

На чемпiонатi 1963 року не було медалей за призовi мiсця, тiльки дипломи та пам’ятнi медалi iз зображенням волана i написами «рiк 1963» i «Перший чемпiонат СРСР». Ранiше в краiнi на медалях чемпiонатiв СРСР були зображенi емблеми виду спорту. Щодо бадмiнтону, то такоi емблеми ще не iснувало, тому медалi до першого чемпiонату з бадмiнтону не були виготовленi.

За пiдсумками першого чемпiонату краiни Президiя федерацii бадмiнтону СРСР надала звання «Майстер спорту СРСР» першим десяти спортсменам – чемпiонам i вiцечемпiонам турнiру. Серед них на той час ще не було украiнцiв, але був Микола Пешехонов – майбутня зiрка украiнського бадмiнтону, який тодi виступав за Московську область («Труд», Красноармiйськ) i став першим чемпiоном СРСР у чоловiчiй парi разом з Анатолiем Єршовим. Цiкаво, що саме пара Пешехонов – Єршов вiдповiдно до розкладу змагань першою виконала норматив майстрiв спорту, та за кiлька рокiв обидва хлопцi вже грали в Днiпропетровську за «Метеор».

Першi украiнськi майстри спорту з’явилися в 1964 роцi, за пiдсумками другого чемпiонату СРСР, який вiдбувся в Харковi. Високе звання «Майстер спорту СРСР» тодi отримали дев’ять радянських спортсменiв, серед яких були украiнцi Агнета Карцуб («Буревiсник», Львiв), Нiна Мякишкова («Динамо», Киiв) та Володимир Лiфшиц («Спартак», Харкiв). Також у тому списку був Костянтин Вавiлов (тодi – «Труд», Красноармiйськ), майбутня легенда украiнського бадмiнтону.

Агнета Карцуб i Володимир Лiфшиц на той час уже були першими чемпiонами Украiни (1962), а попереду на них обох чекало золото чемпiонату СРСР 1965 року в парному розрядi.

Юна киянка Нiна Мякишкова, чемпiонка Украiни, зробила сенсацiю на першостi СРСР – 1964, виборовши срiбло. Попереду в неi (вже пiд прiзвищем Косяк) були чотири золотi медалi в парнiй категорii.

Третiй чемпiонат СРСР вiдбувся в Москвi у вереснi 1965 року. Цей турнiр принiс украiнському бадмiнтону першi золотi медалi. Як уже було зазначено вище, почеснi титули здобули чоловiча та жiноча пари. Чемпiонами СРСР стали харкiв’яни Володимир Лiфшиц – Юрiй Єрмолаев i львiв’янки Агнета Карцуб – Олiмпiада Марчева. В одиночних розрядах чемпiонами стали Костянтин Вавiлов i Тетяна Новiкова з пiдмосковного Красноармiйська – незабаром вони переiдуть до Украiни та здобудуть чимало нагород для украiнського спорту.






Киянка Нiна Михальчук (Мякишкова, Косяк), 4-разова чемпiонка СРСР



Срiбнi та бронзовi медалi того чемпiонату виграли двi украiнських пари: змiшана Борис Баршах – Елеонора Корнiенко (Днiпропетровськ) i жiноча Валентина Литвиненко – Нiна Мякишкова (Киiв).




Роки украiнськоi гегемонii


Календар змагань радянських бадмiнтонiстiв був вельми насиченим. Чемпiонати СРСР, Кубок СРСР (з 1971 року), юнацькi чемпiонати СРСР (з 1969 року), чемпiонати рiзних ДСТ Союзу та республiки, регiональнi, профспiлковi, студентськi, молодiжнi турнiри.

Прогрес украiнського бадмiнтону був зумовлений накопиченням досвiду, роботою талановитих органiзаторiв i тренерiв, появою яскравих спортсменiв, зростанням професiйного пiдходу до пiдготовки та виступiв майстрiв. Вагомий внесок зробили й спортсмени, якi переiхали до Украiни з iнших республiк: Микола Пешехонов, Тетяна Новiкова, Костянтин Вавiлов, Вiра Косенко, Анатолiй Єршов, Юрiй Єрмолаев, Володимир Нiкiфоров, Надiя Литвинчева, Алла Звонарьова й iн.



Надiя Олександрiвна Литвинчева (1955–2010), майстер спорту мiжнародного класу.

Приiхала до Днiпропетровська з пiдмосковного Орехово-Зуева. Тренер – Борис Баршах.

Чемпiонка СРСР в одиночному розрядi (1976), в парному розрядi (1975, 1976 – з Іриною Шевченко, 1977, 1978, 1979, 1982 – з Аллою Продан), змiшаному розрядi (1977, 1978, 1980, 1981, 1982 – з Вiктором Швачком).

Одна з небагатьох спортсменiв, якi вигравали чемпiонати СРСР та Украiни в усiх категорiях, як особистих, так i командних.

На чемпiонатi Європи 1980 року в парi з Аллою Продан завоювала першу медаль для СРСР.

Закiнчила Днiпропетровський архiтектурно-будiвельний iнститут. Кандидатка технiчних наук (1996). Спецiалiзацiя – оптимiзацiя розподiлу змiнноi теплового навантаження мiж котлоагрегатами опалювальних котелень.

Пiшла з життя пiсля важкоi тривалоi хвороби.






Надiя Литвинчева (праворуч) та Ірина Шевченко, двократнi чемпiонки СРСР в парному розрядi






Команда Украiни – чемпiон СРСР 1978 року. Днiпропетровськ.

Злiва направо: Надiя Литвинчева, Вiктор Швачко, Алла Продан, Костянтин Вавiлов, Володимир Нiкiфоров, Микола Пешехонов



Проте слiд зазначити, що також траплялися й переiзди майстрiв з Украiни до iнших союзних республiк. Достатньо згадати харкiв’ян Володимира Лiфшица, Семена Розiна i Володимира Ройзмана, якi 1968 року перебралися до Бiлорусi, де Лiфшиц пiдготував чимало сильних майстрiв, а Розiн двiчi виграв чемпiонат СРСР в одиночному розрядi (1972, 1973).

Настав час, коли украiнцi почали беззаперечно домiнувати на всесоюзних змаганнях. Так, на чемпiонатах СРСР 1971 (Москва) та 1976 (Днiпропетровськ) рокiв усi переможцi в п’яти особистих категорiях були представниками Украiни. На першостi 1970 року (Днiпропетровськ) лише партнерка Ірини Натаровоi по жiночiй парi Гундра Грiнума з Латвii не була з Украiни. Така сама картина була й на чемпiонатах СРСР 1977-го (Ростов), 1978-го (Днiпропетровськ) i 1982-го (Днiпропетровськ), коли единим не украiнцем серед чемпiонiв обидва рази був бiлорус Анатолiй Скрипко.

Костянтин Вавiлов, Вiктор Швачко, Микола Пешехонов, Ірина Шевченко, Алла Продан, Надiя Литвинчева, Наталiя Дамаскiна, Тетяна Литвиненко стабiльно перемагали або виборювали високi призовi мiста на головних турнiрах.

Украiнськi спортсмени складали кiстяк збiрноi СРСР з моменту ii формування (1975), а тренером команди багато рокiв був Анатолiй Гайдук.

Украiнцi домiнували в радянському бадмiнтонi 15 рокiв, але майже в один рiк (1983/84) закiнчили виступи зiрки старшого поколiння – Вавiлов, Пешехонов, Швачко, Шевченко – i показники iстотно знизилися.

Наприклад, за пiдсумками 1983 року в топ-10 рейтингу Федерацii бадмiнтону СРСР серед жiнок Тетяна Литвиненко була 3-ю, Вiкторiя Прон – 6-ю, Алла Прон – 10-ю. Серед чоловiкiв: Сергiй Корсунський був 8-м, Радiй Бiлалов – 9-м, Вiктор Швачко – 10-м.

На чемпiонатi СРСР 1985 року (Днiпропетровськ) украiнськi спортсмени взяли золотi нагороди в трьох категорiях: Тетяна Литвиненко (одиночка, пара з Вiкторiею Прон) i Вiкторiя Прон (змiшана пара з росiянином Андрiем Антроповим). Проте вже наступного року в Харковi (1986) уперше з 1965 року на чемпiонатi СРСР не було жодного украiнського чемпiона. Пiсля того украiнцi вигравали чемпiонство лiченi рази (Вiкторiя Прон у парi з Тетяною Литвиненко та двiчi в змiшаних парах iз росiянами).

Останнiм украiнським чемпiоном СРСР став Микола Зуев iз Днiпропетровська, який виграв чемпiонат 1990 року в Киевi – в одиночному розрядi та в парi з росiянином Андрiем Антроповим.

Загалом на 29 чемпiонатах СРСР бадмiнтонiсти Украiни показали тiльки такi чемпiонськi результати (пiдрахувати кiлькiсть срiбних i бронзових нагород немае коректноi можливостi через вiдсутнiсть повного складу протоколiв за всi роки):

Костянтин Вавiлов – 32-разовий чемпiон, Вiктор Швачко – 23-разовий, Микола Пешехонов – 23-разовий, Ірина Шевченко (Натарова) – 16-разова, Надiя Литвинчева – 11-разова, Алла Продан – 6-разова, Тетяна Литвиненко – 6-разова, Вiкторiя Прон (Євтушенко) – 5-разова, Нiна Михальчук (Косяк, Мякишкова) – 4-разова, Наталiя Максакова (Дамаскiна) – 4-разова, Тетяна Новiкова (Зуева) – 4-разова, Вiктор Самарiн – 2-разовий, Микола Зуев – 2-разовий, Володимир Лiфшиц, Юрiй Єрмолаев, Агнета Карцуб, Олiмпiада Марчева, Володимир Нiкiфоров, Алла Звонарьова, Леонiд Пайкiн i Радiй Бiлалов вигравали першiсть Союзу по 1 разу. Врахуемо те, що Микола Пешехонов i Тетяна Новiкова до 1966 року, а Костянтин Вавiлов – до 1970 року виступали за РСФСР (2, 1 та 8 титулiв вiдповiдно).

Загалом чемпiонами СРСР ставав 21 представник Украiни.

У 1986 роцi бадмiнтон додали до програми лiтнiх Спартакiад народiв СРСР. У всiх видах спорту тодi вже дiяло обмеження за вiком – до 23 рокiв. На ІХ Спартакiадi в Мiнську срiбло в змiшанiй категорii вибороли Ігор Мармер (Киiв) i Вiкторiя Прон (Днiпропетровськ). Збiрна Украiни посiла 5-те мiсце. На Х Спартакiадi народiв СРСР (1991) в Горькому збiрна Украiни стала 3-ю.

За 25 рокiв команда Украiни на 11 командних чемпiонатах СРСР i 2 Спартакiадах народiв СРСР сiм разiв перемагала, двiчi була другою, тричi – третьою, i лише один раз не отримала медалей.

Результати виступу збiрноi команди Украiни на чемпiонатах i Спартакiадах народiв СРСР

Чемпiонати:

1966, Каунас: Украiна – 1-ше мiсце

1968, Тбiлiсi: Украiна – 1-ше мiсце

1970, Днiпропетровськ: Украiна – 1-ше мiсце

1972, Горький: Украiна – 1-ше мiсце

1974, Баку: Украiна – 1-ше мiсце

1976, Днiпропетровськ: Украiна – 1-ше мiсце

1978, Днiпропетровськ: Украiна – 1-ше мiсце

1980, Харкiв: Украiна – 3-те мiсце

1982, Днiпропетровськ: Украiна – 2-ге мiсце

1984, Киiв: Украiна – 2-ге мiсце






Команда клубу «Метеор» (Днiпропетровськ). Верхнiй ряд (злiва направо): Костянтин Вавiлов, Леонiд Пайкiн, Вiктор Самарiн, Микола Пешехонов.

Нижнiй ряд (злiва направо): Вiкторiя Прон, Вiкторiя Семенюта, Тетяна Литвиненко, Свiтлана Носоненко



Спартакiади:

1986, Мiнськ: IX Спартакiада народiв СССР (бадмiнтон уперше додали до програми, змагались гравцi вiком до 23 рокiв), Украiна – 5-те мiсце

1991, Горький, X Спартакiада народiв СССР, Украiна – 3-те мiсце




Команди Украiни на Юнацьких i Молодiжних iграх СРСР


Дослiднику iсторii украiнського бадмiнтону Миколi Мiлiневському вдалося знайти результати виступу збiрноi команди Украiни на Юнацьких i Молодiжних iграх СРСР.

Першi Всесоюзнi юнацькi спортивнi iгри вiдбулися 1985 року в Ленiнградi. В них брали участь гравцi 1967 року народження й молодше. Команда Украiни тодi посiла 2-ге мiсце (тренер – Микола Пешехонов), першою була команда Росii, а третьою – команда Москви. В особистих змаганнях на цих iграх вiдзначилася й перемогла Наталiя Іванова з Одеси.

Другi Юнацькi iгри СРСР вiдбулися 1988 року в Бору (бiля Горького), на них виступали гравцi 1970 року народження й молодше. Команда Украiни перемогла на цих iграх (тренер – Вiктор Самарiн), другою була команда Росii.






Микола Зуев – переможець IV Всесоюзних лiтнiх спортивних iгор молодi.

Срiбний призер – Олександр Циганков (лiворуч). Днiпропетровськ, 1989



У 1989 роцi в Днiпропетровську вiдбулися V Всесоюзнi спортивнi iгри молодi СРСР, в них брали участь гравцi 1968 року народження й молодше. Команда Украiни посiла 2-ге мiсце (тренер – Вiктор Самарiн).

Одночасно з результатами виступу у Юнацьких i Молодiжних iграх СРСР знайшлися результати виступу команди Украiни на першостi СРСР в Горькому 1990 року, де виступали гравцi 1971 року народження й молодше. Команда Украiни була першою (тренер – Вiктор Самарiн), Росiя – друга, Москва – третя.

За юнацьку команду Украiни виступали Леонiд Пугач, Валерiй Стрiльцов, Олексiй Курбель, Валентина Селiванова, Анна Шевченко й Інна Любицька.

Успiшно виступили на тому чемпiонатi нашi бадмiнтонiсти i в особистих змаганнях. У чоловiчiй одиночнiй категорii перемiг Владислав Дружченко, другим був Олексiй Курбель i третiм – Валерiй Стрiльцов. У чоловiчiй парнiй категорii весь п’едестал був також наш: перемогли Владислав Дружченко – Валерiй Стрiльцов, другими були В’ячеслав Олiйник – Леонiд Пугач i третiми – Михайло Мiзiн – Костянтин Татранов. У змiшанiй парнiй категорii перемогли нашi Валерiй Стрiльцов – Анна Шевченко.




Пiд червоним прапором


Збiрну СРСР з бадмiнтону було створено 1967 року. Свiй перший мiжнародний матч вона провела в Москвi проти команди дружньоi Нiмецькоi Демократичноi Республiки (НДР). Щодо пiдсумкiв тiеi гри, коли радянськi спортсмени вперше грали пiр’яним воланом, то переважна бiльшiсть джерел наводять дивний рахунок 2: 2. Але прояснив ситуацiю учасник того матчу Вiктор Швачко, який розповiв, що СРСР розгромно програв 2: 6, а тих два очки здобув вiн сам – в одиночному двобоi та в мiкстi з Іриною Натаровою (Шевченко). Цю iнформацiю пiдтвердила i Тетяна Новiкова, яка згадувала, що радянськi бадмiнтонiсти почувалися в тому матчi досить безпорадними.






Перший мiжнародний матч збiрноi СРСР: СРСР – НДР. Москва, 1967.

Праворуч – Вiктор Швачко



Тетяна Василiвна Новiкова (Зуева), майстер спорту, 4-разова чемпiонка СРСР.

Народилась в 1941 роцi в Красноармiйську (Московська обл.). З дитинства займалася спортом, входила до збiрноi областi з волейболу та лижного спорту. Пiд час занять тенiсом ii побачив тренер Борис Глебович i запросив до секцii бадмiнтону.

За два роки Тетяна вже грала на чемпiонатi СРСР, а в 1965-му стала чемпiонкою Союзу.

У 1966 роцi разом iз Миколою Пешехоновим переiхала до Днiпропетровська, почала тренуватися в Анатолiя Гайдука на «Метеорi».

Ще тричi вигравала першiсть СРСР: в парi з Нiною Косяк (1966, 1967) та в одиночцi (1968). На останньому турнiрi в Тбiлiсi ii чекали пiсля нагородження на п’едесталi обидва тренери – Гайдук i Глебович, i сперечалися: кого першим обiйме чемпiонка. Тетяна вiддала шану своему першому наставнику. Утiм, i Гайдук не образився.






Тетяна Зуева (Новiкова), 4-разова чемпiонка СРСР



У 1969 роцi Новiкова зазнала важкоi травми, пiсля якоi вже не могла виступати на вищому рiвнi. Вона iнколи грала за «Буревiсник», де вела тренування й товаришувала з iншою зiркою бадмiнтону Надiею Литвинчевою. Щоправда, подруги були суперницями на внутрiшнiх змаганнях «Буревiсника»: Тетяна тренувала в металургiйному iнститутi, а Надiя – у будiвельному.

Ще до переiзду в Днiпропетровськ Новiкова поступила до Московського хiмiко-технологiчного iнституту. Потiм перевелася до Днiпропетровського металургiйного iнституту (вiддiлення ракетноi технiки), пiсля закiнчення якого працювала iнженером на ПМЗ.

Їi кар’ера на заводi завершилася раптово та швидко: дiвчина йшла з одного цеху в iнший i загубила дорогою якийсь секретний папiрець. Скандал! Пiвденмаш – режимне пiдприемство в закритому мiстi! Таким не мiсце серед ракетобудiвникiв!

Та все тiльки обернулося на краще: Тетяна пiшла працювати на кафедру фiзвиховання до рiдного ДМетІ, а з ПМЗ вибудувала тiснiший i приемнiший контакт, коли одружилася з майбутнiм головним конструктором КБ «Пiвденне» Володимиром Зуевим. Не дивно, що у iх квартирi в заводськiй сталiнцi (де вони живуть i сьогоднi) часто бували такi люди, як Леонiд Кучма – генеральний директор ПМЗ i Вiктор Грачов – головний випробувач КБ «Пiвденне», Герой Соцiалiстичноi Працi. «Така була наша сiм’я, – з усмiшкою каже Тетяна Василiвна. – Вiн – на Байконурi, а вона – на бадмiнтонi».

Згодом вона ще закiнчила iнститут фiзкультури, де вчилася разом iз Борисом Баршахом: коли вiд тренерiв почали вимагати обов’язкову вищу спортивну освiту.

Їi син Микола Зуев став вiдомим майстром бадмiнтону, виграв чемпiонат СРСР – 1990 в одиночцi.

До 2020 року вона працювала старшим викладачем у Металургiйнiй академii. Серед ii учнiв багато знаних украiнських бадмiнтонiстiв: Олександр Баранов, Олександр Клiмов, Наталiя Войцех, Марiя Улiтiна, Сергiй Гарiст, Данило Боснюк й iншi. Їi вихованцi виграли срiбло на студентському чемпiонатi Європи 2011 року.

І сьогоднi, у своi 80, Тетяна Василiвна Зуева тренуе юних спортсменiв на «Метеорi». І буде почесною гостею на чемпiонатi Європи – 2021 в Киевi.



Потiм було ще кiлька товариських матчiв зi збiрною НДР, зокрема в 1968 роцi в Киевi, в палацi фiзкультури. А також – у Ленiнградi й Тбiлiсi.

На жаль, 1968 року Мiжнародна федерацiя бадмiнтону вiдмовилася приймати Федерацiю бадмiнтону СРСР до своiх лав – через вiйськове втручання СРСР та придушення повстання у Чехословаччинi. Радянським спортсменам заборонили брати участь в офiцiйних змаганнях. Цей перiод бану тривав шiсть рокiв, i через цю полiтичну заборону цiле поколiння талановитих майстрiв було позбавлено можливостi здобути гарнi результати на мiжнароднiй аренi. Їм довелося задовольнятись тiльки товариськими зустрiчами з гравцями краiн соцiалiстичного табору – НДР, Польщi, Болгарii й iн. Або зi спортсменами дружнiх товариств. Так, наприклад, 1970 року вiдбулися чотири зустрiчi збiрноi СРСР з командою робiтничоi спiлки АСК з Австрii.

Саме в тi часи позбавився своеi посади перший голова Федерацii бадмiнтону СРСР Микола Рубан. У 1970 роцi вiн написав листа генеральному секретаревi ЦК КПРС Леонiду Брежневу, у якому поскаржився, що через позицiю полiтичного керiвництва радянськi бадмiнтонiсти не можуть вийти на мiжнародну арену. За це Рубана було усунуто з посади. Його змiнив надiйнiший в iдеологiчному сенсi кадр – полковник КДБ Фiлiппов. А пiсля нього (1975–1980) Федерацiю бадмiнтону СРСР очолював директор видавництва «Фiзкультура i спорт» Юрiй Метаев, пiсля якого на посадi перебував космонавт Юрiй Глазков…

Лишалося тiльки проводити неофiцiйнi матчi та турнiри, як перший мiжнародний турнiр у СРСР в груднi 1973 року в Сочi за участi команди Малайзii.

Лише в сiчнi 1975 року, в перiод так званоi розрядки напруженостi, Радянський Союз таки прийняли до Мiжнародноi федерацii бадмiнтону, i того самого року – до Європейського союзу бадмiнтону. Таким чином, нашi бадмiнтонiсти отримали можливiсть брати участь в офiцiйних змаганнях, що проводять Мiжнародна та Європейська федерацii.

У квiтнi 1975 року юнiорська збiрна СРСР дебютувала на чемпiонатi Європи в Копенгагенi. А у 1976-му доросла збiрна дебютувала на першостi Європи в Дублiнi (7-ме мiсце).



Картина для кращого розумiння атмосфери втручання полiтики в спорт. Згадуе гравець збiрноi СРСР Вiкторiя Семенюта. Коли 1977 року радянська команда на чолi з Анатолiем Гайдуком прилетiла до Лондона на Вiмблдонський турнiр, представники радянського посольства запiзнилися зустрiти наших спортсменiв в аеропорту Хiтроу. Тож увагу публiки привернули демонстранти – еврейськi активiсти з плакатами. Нiхто нiчого не розумiв, тiльки Вiкторiя як одна-едина членкиня делегацii, яка знала англiйську, перекладала написанi на плакатах вимоги звiльнити в СРСР евреiв-«вiдмовникiв», в’язнiв сумлiння й дозволити iм виiзд iз Союзу в Ізраiль. Звичайно, цього не вимагали безпосередньо вiд наших бадмiнтонiстiв, iшлося про нагоду такою акцiею привернути увагу суспiльства до проблеми. Але пiсля цього iнциденту радянських спортсменiв протягом усього турнiру завжди супроводжували полiсмени.

За iронiею долi членкиня тiеi збiрноi СРСР Свiтлана Белясова з Бiлорусi згодом вийшла замiж за свого тренера Михайла Зiльбермана й виiхала з ним до Ізраiля, де в перiод з 1991-го по 2014 роки стала 53-разовою чемпiонкою краiни…



У 1984 роцi спортсмени Радянського Союзу вперше взяли участь у змаганнях Кубка Томаса, а 1986 року жiноча команда стала учасницею Кубка Убер. На чемпiонатах свiту радянськi бадмiнтонiсти дебютували в 1987 роцi в Пекiнi.

Найбiльшим командним успiхом збiрноi СРСР стало 4-те мiсце на домашньому чемпiонатi Європи 1990 року.

А в особистих категорiях радянськi спортсмени за весь час здобули три бронзових медалi чемпiонатiв Європи. Першою нагородою стала бронза жiночоi пари з Днiпропетровська Алла Продан – Надiя Литвинчева 1980 року в Гронiнгенi (Нiдерланди). На тому самому турнiрi у чвертьфiналi грали Алла Продан (одиночка), чоловiча пара Костянтин Вавiлов – Микола Пешехонов i змiшана пара Вiктор Швачко – Надiя Литвинчева. У загальному залiку збiрна СРСР фiнiшувала п’ятою.






Радянськi бадмiнтонiсти на Уiмблдонському турнiрi 1977року – там, де вони стикнулися з демонстрацiею на пiдтримку евреiв у СРСР.

Попереду (злiва направо): Свiтлана Белясова (Бiлорусь) i Вiкторiя Семенюта.

Позаду (злiва направо): Анатолiй Гайдук (тренер), Костянтин Вавiлов, два британських представники оргкомiтету, Микола Пешехонов. Лондон



Алла Аркадiiвна Продан (народилась 1965 року в Днiпропетровську), майстер спорту мiжнародного класу.

Вихованка днiпропетровського бадмiнтону. Тренер – Анатолiй Гайдук.

Чемпiонка СРСР в одиночному розрядi (1978, 1979), парному розрядi (1977, 1978, 1979, 1982 – з Надiею Литвинчевою).






Алла Продан, 6-разова чемпiонка СРСР, бронзова призерка чемпiонату Європи (1980)



На чемпiонатi Європи 1980 року в парi з Надiею Литвинчевою завоювала першу медаль для СРСР.

На перший погляд могло здатися, що Продан дiе неквапливо. Проте рiч у тому, що вона досить рацiонально пересувалася майданчиком, нiяких зайвих рухiв. Їi удари вiдрiзнялися скритнiстю й несподiванiстю. Особливо вдалими були у ii виконаннi кистьовi удари.

Працюе тренером у Днiпропетровську.

Закiнчила Днiпропетровський архiтектурно-будiвельний iнститут.



Найвищий командний успiх збiрноi СРСР – це двi перемоги на престижному турнiрi Кубок Гельвецii (Helvetia Cup) – чемпiонатi Європи серед змiшаних команд. Цей турнiр проводили з 1963-го по 2007 рiк. Перехiдний приз для команди-переможця заснувала Швейцарська федерацiя бадмiнтону – звiдти пiшла його назва (Гельвецiя – старовинна назва Швейцарii).

Збiрна СРСР дебютувала на 15-му за лiком розiграшi Кубка Гельвецii у 1977 роцi в Ленiнградi. За почесний трофей у Палацi спорту «Ювiлейний» боролися 11 команд. Головними претендентами на перемогу вважалися збiрнi НДР та Ірландii. Але радянськi бадмiнтонiсти здолали всiх суперникiв. Головним тренером збiрноi СРСР був наш Анатолiй Гайдук, а найвагомiший внесок у перемогу зробили украiнськi спортсмени – Костянтин Вавiлов, Микола Пешехонов, Надiя Литвинчева, Алла Продан.

Пiсля цiеi перемоги у свiтi почали говорити: «О, в Радянському Союзi е бадмiнтон!»

У 1979 роцi збiрна СРСР захистила свiй титул на 16-му розiграшi Кубка Гельвецii, який вiдбувся в Клагенфуртi (Австрiя). У складi радянськоi команди з восьми спортсменiв шестеро були представниками Украiни: Вiктор Швачко, Костянтин Вавiлов, Микола Пешехонов, Алла Продан, Алла Звонарьова i Надiя Литвинчева. Компанiю iм склали бiлоруси Анатолiй Скрипко (до речi – вихованець украiнського тренера Володимира Лiфшица) та Свiтлана Белясова. Тренером був украiнець Анатолiй Гайдук.

Спорткомiтет СРСР тодi вiдмовився посилати команду для участi у змаганнях. Однак Європейський союз бадмiнтону через компартiю Австрii попросив ЦК КПРС послати володарiв Кубку 1977 року на турнiр. Зверху спустили вказiвку, i за три днi зiбрали команду. Швидко оформили вiзи, i делегацiя полетiла, щоправда, без пiдготовки.






Буклет Кубка Гельвецii. Ленiнград, 1977






Буклет Кубка Гельвецii, розворот iз даними про збiрну СРСР, Костянтин Вавiлов i Надiя Литвинчева. Ленiнград, 1977



«Цi iгри лишилися в пам’ятi на все життя, – згадуе Микола Пешехонов. – Адже ми, спортсмени, разом iз тренером призначали склад команди на кожну гру й несли вiдповiдальнiсть за свiй виступ. Інiцiатива «хочу грати той чи iнший розряд» придушувалася, склад формувався тiльки в iнтересах команди. Навiть менi, парному гравцевi, довелося виступати в одиночному розрядi, тому що Костянтин Вавiлов був не в дуже хорошiй формi. А щоб я витримував два розряди, Анатолiй Скрипко вимотував свого суперника, який грав проти нас пару, в трьох партiях протягом години. В результатi ми перемогли й удруге стали володарями Кубка Гельвецii».

Украiнськi майстри волана блискуче виступили в 1982 роцi на престижному турнiрi Austrian International: переможцями стали жiноча пара Алла Продан – Надiя Литвинчева та змiшана пара Вiктор Швачко – Надiя Литвинчева.

Тренером збiрноi СРСР у 1982–1989 роках був Вiктор Швачко. Змiнив його на цiй посадi й перебував на нiй до розвалення Союзу Микола Пешехонов.



Атмосферу тих часiв добре змальовуе така iсторiя. Вiктор Швачко як тренер збiрноi надавав великоi уваги формi й iнвентарю команди. У Радянському Союзi виготовляли молдавськi ракетки «Ласточка» й грали пластиковими воланами «Швальбе» (ластiвка) виробництва НДР. Для масового спорту це було добре, проте для спорту вищих досягнень – нi. Форму шили в Домах моди, але вона не могла рiвнятися з продукцiею свiтових брендiв, орiентованих на суто спортивнi вироби. Радянськi спортсмени, якi виiздили на мiжнароднi змагання, завжди займалися ченчем (обмiном): вимiнювали алкоголь та iкру на ракетки, кросiвки, волани.






Збiрна СРСР у тих самих костюмах фiрми Carlton, якi добув по бартеру за рекламу головний тренер команди Вiктор Швачко. 1984



Напередоднi чергового чемпiонату Європи Швачко через своi зв’язки iз закордонними гравцями провiв переговори з представниками вiдомоi фiрми Carlton. Задля реклами фiрма безплатно надала збiрнiй СРСР форму та ракетки, якi привезли прямо на турнiр. Спортсмени були в захватi, але потiм знайшлися «доброзичливцi», якi доповiли керiвництву про такий «непатрiотичний» вчинок головного тренера. Невдоволене керiвництво заборонило спортсменам носити закордонну форму на змаганнях i тренуваннях. «Ходiть у цьому в себе на дачi або в лiс по гриби», – так сказали Швачку у Держкомспортi.



У квiтнi 1990 року в Москвi вiдбувся 12-й чемпiонат Європи. Збiрна СРСР пiд орудою Миколи Пешехонова стала 4-ю в турнiрi змiшаних команд. У складi команди виступали украiнцi Микола Зуев i Тетяна Литвиненко. У вереснi 1990 року команда днiпропетровського «Метеору» виграла бронзу на Кубку европейських чемпiонiв у Будапештi. За команду, якою керувала Ірина Шевченко, грали Микола Зуев, Олександр Циганков, Валерiй Стрiльцов, Вiкторiя Прон, Олена Нiкiтiна, Анна Шевченко.

Уже напередоднi розвалення Радянського Союзу, у квiтнi 1991 року, на юнiорському чемпiонатi Європи в Будапештi збiрна СРСР виграла золото. Головним тренером тiеi команди була Ірина Шевченко, а чоловiчу половину збiрноi складали учнi Ірини Миколаiвни з «Метеору» Владислав Дружченко, Михайло Мiзiн, Костянтин Татранов, Валерiй Стрiльцов.

Також Владислав Дружченко i Валерiй Стрiльцов виграли срiбло в парi, крiм того, Дружченко завоював бронзу в одиночцi, а Стрiльцов – у змiшанiй парнiй категорii (з росiянкою Свiтланою Алферовою).

Пiсля того трiумфу команду премiювали поiздкою на Азiйськi iгри до Малайзii: украiнських хлопцiв серйозно готували до переходу в склад дорослоi збiрноi СРСР, яку тодi тренував Микола Пешехонов.

Однак у серпнi 1991-го трапився путч, а восени Радянський Союз розвалився, i почався новий iсторичний етап для краiни загалом i для спорту зокрема.




Постатi украiнського бадмiнтону





Костянтин Вавiлов


В iсторii украiнського бадмiнтону е унiкальна постать – Костянтин Вавiлов, найтитулованiший бадмiнтонiст СРСР, 32-разовий чемпiон Радянського Союзу та 42-разовий чемпiон Украiни. Вiн належав до тiеi плеяди радянських спортсменiв, якi закладали пiдвалини спортивного бадмiнтону в СРСР та Украiнi, якi вивели цей чудовий вид спорту iз суто аматорського на високий мiжнародний рiвень.


Костянтин Васильович Вавiлов (1945–2009) був лiдером радянського бадмiнтону протягом цiлого двадцятирiччя – з 1960-х по 1980-тi вiн незмiнно пiдiймався на найвищу сходинку п’едесталу пошани на чемпiонатах СРСР, неодноразово ставав абсолютним чемпiоном.

Народився вiн 2 листопада 1945 року в мiстi Красноармiйську Московськоi областi в багатодiтнiй сiм’i робiтникiв. У дитинствi захоплювався футболом i лижним спортом. Ще школярем зустрiвся з тренером на громадських засадах iз бадмiнтону, офiцером Борисом Глебовичем, який i познайомив хлопця з новою грою.

Вiйськовий iнженер Борис Глебович був одним iз пiонерiв радянського бадмiнтону, вiн познайомився з грою в 1957 роцi на Всесвiтньому фестивалi молодi в Москвi. Вiн заснував у Красноармiйську секцiю бадмiнтону, i на момент створення Федерацii бадмiнтону СРСР у маленькому пiдмосковному мiстечку вже було кiлька першорозрядникiв.

Нова гра так сподобалася юному Вавiлову, що вiн, записавшись до секцii, не пропускав жодного тренування. Учнi середньоi школи № 2, серед яких були Костя Вавiлов i Коля Пешехонов, самi робили волани та ракетки й грали через волейбольну сiтку, бо спецiального iнвентарю тодi просто не було. Про величезну працездатнiсть Вавiлова, його бажання досягти успiхiв уже на початку 1960-х рокiв говорили багато фахiвцiв. Причому наголошували, що вiн обов’язково стане вiдомим спортсменом. Упевненим у цьому був i Борис Глiбович, який, не поспiшаючи, виховував талановитого бадмiнтонiста.

Спочатку Костянтин перемагав на всесоюзних юнацьких змаганнях. Солдатом Радянськоi Армii, вiн вийшов на свiй перший чемпiонат СРСР у 1964 роцi – як згадують сучасники, вiн соромився армiйськоi стрижки наголо, тому грав у тюбетейцi.

За рiк, уже без тюбетейки, молодий армiець Вавiлов виграв чемпiонат СРСР, а в наступнi два роки ставав абсолютним чемпiоном краiни: перемагав на турнiрах 1966-го та 1967 рокiв у трьох категорiях – одиночцi, парi (вiдповiдно – з Євгеном Блiтштейном i Миколою Нiкiтiним) та змiшанiй парi (з Тетяною Кочетковою).

Радикальна змiна долi Костянтина Вавiлова сталася у 1970 роцi. Тодi клуб ЦСКА розвалився пiсля замiни тренера Володимира Дьомiна на Миколу Нiкiтiна. Чемпiон на певний час взагалi був поза спортом – iз дружиною та маленькою дочкою на його утриманнi. І Анатолiй Гайдук, керiвник днiпропетровського спортклубу «Метеор», скориставшись ситуацiею, запросив Костянтина до Днiпра. До того ж на той момент в украiнському мiстi вже мешкали й тренувалися земляки та друзi Вавiлова по Красноармiйську – Микола Пешехонов, Анатолiй Єршов, Тетяна Новiкова, тож вiн iхав не на порожне мiсце.






Легенди украiнського бадмiнтону: 32-разовий чемпiон СРСР Костянтин Вавiлов i 23-разовий чемпiон СРСР Микола Пешехонов (праворуч)



Анатолiй Олексiйович Гайдук надав Вавiлову з дружиною квартиру у вiдомчому будинку заводу Пiвденмаш i влаштував майстра до клубу «Метеор» старшим тренером. Прагнення Вавiлова бути лiдером, бути першим передалося провiдним спортсменам «Метеору», що вивело клуб на новий якiсний рiвень. А Гайдук ухвалив генiальне тренерське рiшення, поставивши Вавiлова в пару з Миколою Пешехоновим: цей дует 11 разiв ставав чемпiонами Союзу в перiод 1970–1982 рр., видавши стрiчку iз семи перемог поспiль (1970–1976).

У 1971 роцi Костянтин вступив до Киiвського державного iнституту фiзкультури. Навчався на заочному вiддiленнi в Днiпропетровську, а державнi iспити складав у Киевi. Закiнчив виш у 1976-му.

Серед перших трьох радянських бадмiнтонiстiв 1973 року Костянтин Вавiлов отримав звання майстра спорту мiжнародного класу (одночасно з Миколою Пешехоновим i Вiктором Швачком).

Окремо треба зазначити, що Вавiлов шiсть разiв ставав чемпiоном СРСР в одиночнiй категорii – це досягнення нiхто не змiг перевершити (повторив тiльки росiянин Андрiй Антропов). Вiн був багаторазовим чемпiоном СРСР у парних категорiях, зокрема – 11 разiв у парi з Миколою Пешехоновим, а також багаторазово у змiшанiй категорii та в командних змаганнях. На чемпiонатах СРСР 1966, 1967 i 1974 рокiв Костянтин Вавiлов вигравав золото у всiх трьох особистих категорiях, тобто ставав абсолютним чемпiоном – це також рекордне досягнення.

Виступаючи в складi збiрноi краiни, Вавiлов брав участь у багатьох найбiльших мiжнародних турнiрах, вигравав у гравцiв екстракласу. Двiчi був володарем европейського Кубка Гельвецii.

За словами Вiктора Швачка, суперника на майданчику та товариша у життi, Вавiлову-гравцю були притаманнi такi якостi: велика працездатнiсть, вольовий чоловiчий характер, прагнення здобувати перемоги в чесному бою, умiння психологiчно витримувати поразки, здатнiсть терпiти великi навантаження. Вiн мав хорошу технiку, добрий захист i добрий напад, був справжнiм унiверсалом: грав в усiх категорiях й умiв налаштувати себе на вiдповiдальнi iгри. Постiйно удосконалювався, наполегливо працював, навiть коли був уже знаним майстром.

Щодо людських якостей Костянтина Вавiлова, то тi, хто з ним працював, тренувався, виступав, спiлкувався, зазначають, що вiн був дуже чесною i порядною особистiстю, нiколи нiкого не зраджував, не обманював, безкомпромiсно обстоював iнтереси своiх спортсменiв i спiвробiтникiв, був людиною смiливою та принциповою.

Коли закiнчилася його блискуча спортивна кар’ера (1982), Вавiлову запропонували рiзнi варiанти подальшоi долi в спортi: очолити збiрну СРСР як головний тренер (Анатолiй Гайдук 1982 року помер вiд iнсульту) або стати начальником навчально-спортивного вiддiлу клубу «Метеор».

Костянтин Васильович обрав для себе шлях спортивного функцiонера: пiд його орудою команди клубу «Метеор» не один раз перемагали у всесоюзних змаганнях завдяки його високiй майстерностi й силi волi. Цю посаду вiн обiймав чотири роки, а з 1986-го протягом 23 рокiв був беззмiнним директором спортивного комплексу «Метеор» i головою Днiпропетровськоi мiськоi громадськоi органiзацii «Спортивний клуб Метеор». До речi, затверджував його на посадi тодiшнiй генеральний директор державного пiдприемства «Виробниче об’еднання Пiвденний машинобудiвний завод iм. А. М. Макарова» Леонiд Данилович Кучма. З 1999 року Вавiлов був помiчником генерального директора ПМЗ зi спортивно-масовоi й органiзацiйноi роботи.

Микола Пешехонов, майстер спорту мiжнародного класу, так згадуе свого друга: «Ми родом з одного мiста. У Красноармiйську навчилися грати в бадмiнтон, а друзями стали в спортивному клубi „Метеор”, де тренер Анатолiй Гайдук порекомендував нам скласти чоловiчий парний дует. Разом брали участь у десятках змагань, домоглися визнання на мiжнароднiй аренi. Мого найкращого друга Костянтина дуже часто згадую. Якби не його твердий характер, величезна воля до перемоги, пiдказки пiд час гри, навряд чи багато рокiв поспiль ми були на вершинi радянського бадмiнтону».

До речi, Костянтин Васильович не переривав зв’язки з рiдним Красноармiйськом: останнiй раз вiн вийшов на корти свого рiдного мiста в рiк святкування 50-рiччя бадмiнтону на ветеранському турнiрi (2007). І знову, як i в попереднi роки, завоював золото, пiдтвердивши свiй чемпiонський статус.

На жаль, життя не балувало Костянтина Васильовича. Йому довелося ховати дружину Нiну, яка в Днiпрi працювала тренером iз плавання. А за кiлька рокiв передчасно пiшов iз життя й вiн сам: 30 листопада 2009 року помер пiсля важкоi тривалоi хвороби (онкологiя). Громадське прощання з великим майстром бадмiнтону та видатним спортивним органiзатором вiдбулося в спорткомплексi «Метеор». Поховали його на Сурсько-Литовському кладовищi Днiпропетровська.

Іменем Костянтина Вавiлова названо СДЮШОР з бадмiнтону в Днiпрi. У мiстi щороку проходить Всеукраiнський турнiр пам’ятi Костянтина Вавiлова i Анатолiя Гайдука.




Довiдка


Чемпiон СРСР в одиночному розрядi (6): 1965, 1966, 1967, 1968, 1974, 1976.

Чемпiон СРСР в парному розрядi (15): 1966 (з Євгеном Блiтштейном), 1967, 1968, 1969 (з Миколою Нiкiтiним), 1970, 1971, 1972, 1973, 1974, 1975, 1977, 1978, 1979, 1980, 1982 (з Миколою Пешехоновим).

Чемпiон СРСР у змiшаному розрядi (4): 1966, 1967 (з Тетяною Кочетковою), 1973, 1974 (з Наталiею Дамаскiною).

Багаторазовий чемпiон Украiни.

Майстер спорту мiжнародного класу (1971).

Дворазовий володар Кубка Гельвецii (1977, 1979).

Костянтин Вавiлов був членом Нацiонального олiмпiйського комiтету Украiни, вiцепрезидентом Федерацii бадмiнтону Украiни. За успiхи в роботi з пiдготовки спортсменiв – учасникiв Олiмпiйських iгор в Атлантi Указом Президента Украiни 1996 року був нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня та грамотою президента Мiжнародного Олiмпiйського комiтету Хуана-Антонiо Самаранча. У 1997 роцi був нагороджений медаллю «За заслуги перед мiстом», у 2006 роцi – пам’ятною медаллю А. М. Макарова. ок




Історiя бадмiнтону в Украiнi: часи незалежностi


Тридцять рокiв незалежностi для украiнського бадмiнтону стали часами подолання численних проблем, переходу вiд радянськоi системи спорту до сучасних форм органiзацii. Це був перiод змiни поколiнь, участi в олiмпiйському русi й мiжнародних подiях i нових здобуткiв та викликiв.





Перехiд вiд радянськоi спадщини


Наприкiнцi 1991 року Радянський Союз припинив свое iснування. Почався перiод державноi незалежностi Украiни. Першi роки того часу, якi називають «лихi 90-тi», були важкими та несприятливими для розвитку спорту. Об’ективно довелося тривалий час користуватися радянськими надбаннями та радянською спадщиною, пристосовуючись до нових суспiльно-економiчних умов.

Украiнський бадмiнтон, порiвнюючи з iншими республiками колишнього Союзу, успадкував добрi кадри спортсменiв, тренерiв i суддiв.

Нагадаемо, що у квiтнi 1991 року юнiорська збiрна Радянського Союзу виграла чемпiонат Європи (U19). Чоловiчу половину тiеi команди складали днiпропетровськi вихованцi Ірини Шевченко, яка була головним тренером збiрноi. Головним тренером дорослоi збiрноi СРСР на час розвалення Союзу був фахiвець iз Днiпропетровська Микола Пешехонов.

В Украiнi було кiлька суддiв всесоюзноi та республiканськоi категорii. Серед них: Зiновiй Хмельницький i Євген Михайлов (Харкiв), Микола Барабаш (Одеса), Анатолiй Сербулов (Миколаiв), Микола Мiлiневський (Киiв). На мiсцях працювали досвiдченi тренери, зокрема Ірина Шевченко, Тетяна Зуева, Алла Продан, Вiкторiя Семенюта (Днiпропетровськ), Геннадiй Махновський (Харкiв), Нiна Михальчук, Вiра Косенко (Киiв), Микола Камiнський (Львiв), Володимир Бiлоус (Одеса) й iншi.

Однак загальна ситуацiя в краiнi, насамперед хаос в економiцi та велика iнфляцiя, надзвичайно негативно вплинула на спортивну роботу. Можливо, найкращим символом тiеi ситуацii може бути спогад Миколи Мiлiневського про те, як вiн був змушений полишити тренерську роботу в секцii при Киiвському державному унiверситетi, бо через несплату в холодному спортзалi вимкнули свiтло (1993 рiк).

Такi несприятливi обставини спонукали багатьох спортсменiв i фахiвцiв поiхати з Украiни. Микола Пешехонов прийняв запрошення тренувати клуб у Словенii; 3-разовий чемпiон СРСР Микола Зуев (Днiпропетровськ) одружився з москвичкою й переiхав до Росii; Леонiд Пугач i Леонiд Пайкiн (обидва – Днiпропетровськ) переiхали до Ізраiлю, Юхим Штерн, Ігор Чесницький (обидва – Одеса) та Ігор Мармер (Киiв) – до США; Ольга Швачко (Киiв) – до Нiмеччини. Це тiльки найгучнiшi iмена серед тих, кого доля увела з Украiни…

У жовтнi 1992 року було засновано Федерацiю бадмiнтону Украiни. Їi очолив легендарний гравець i тренер Вiктор Михайлович Швачко. Вiн також був i головним тренером нацiональноi збiрноi Украiни – допоки його не запросили до Мiнiстерства молодi та спорту (1995), де вiн очолив вiддiл спортивних iгор. Попереднiм головою Федерацii бадмiнтону ще радянськоi Украiни був Володимир Жуков, колишнiй начальник управлiння зеленого господарства Киiвського мiськвиконкому, який помер у 1991 роцi.

Власне, федерацiя тодi була суто громадською органiзацiею – без фiнансування анi з боку держави, анi вiд своiх членiв. Для здiйснення практичноi дiяльностi – функцiонування нацiональних збiрних, проведення зборiв i змагань, здiйснення мiжнародних контактiв, треба було шукати кошти, залучати спонсорiв та меценатiв, словом – усiляко «крутитись».

Навiть отримання бадмiнтоном омрiяного олiмпiйського статусу на той час не надто просунуло його розвиток в Украiнi – тим бiльше, що на дебютнiй для гри з воланом Олiмпiадi 1992 у Барселонi брала участь об’еднана команда СНД, де в бадмiнтонi виступали два представники Росii.





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/igor-levenshteyn/use-bude-badminton-istoriya-ta-postati-ukrayinskogo-badmi/) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.



Если текст книги отсутствует, перейдите по ссылке

Возможные причины отсутствия книги:
1. Книга снята с продаж по просьбе правообладателя
2. Книга ещё не поступила в продажу и пока недоступна для чтения